
Перший юридичний позов проти людини, яка технічно ніколи не народжувалася, надійшов на «Едем-7» о 04:12 корабельного часу.
Мара прочитала його тричі.
Не тому, що не зрозуміла.
Навпаки.
Вона зрозуміла занадто добре й намагалася дати людству кілька додаткових шансів виявитися менш ідіотським.
Людство шансами не скористалося.
Документ складався зі ста дев’яноста восьми сторінок, мав шістнадцять додатків, чотири цифрові печатки, дві секретні класифікації й заголовок, який Мара одразу визнала найкращим доказом того, що цивілізації не обов’язково потрібна Тиша, щоб самостійно втратити здоровий глузд.
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ТИМЧАСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ НА ПОХІДНІ СУБ’ЄКТИВНІ КОНСТРУКТИ, СФОРМОВАНІ ВНАСЛІДОК ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВАНИХ ЗЕМЛЕЮ ЕКСПЕДИЦІЙНИХ ДАНИХ.
Нижче:
Рішення Ради колоніального розширення № 771-Б.
І ще нижче:
Набуває чинності негайно.
Мара дочитала назву.
Повернулася до Аели.
— Я хочу назад у корабель.
Аела лежала на дивані в її каюті, загорнувшись у ковдру, й напівсонно дивилася на неї.
— Через спину?
— Через юриспруденцію.
— Серйозно?
— Так.
— Гірше за спину?
Мара повернула планшет.
— Значно.
Аела сіла.
На ній була лише довга світла сорочка, яку вона кілька днів тому без дозволу взяла з шафи Мари й після короткої дискусії оголосила «тимчасово реквізованою в інтересах міжособистісного комфорту».
Мара тоді хотіла заперечити.
Потім побачила її в сорочці.
Юридична позиція втратила силу.
Зараз Аела провела рукою по волоссю.
— Що Земля зробила цього разу?
— Запатентувала вас.
Аела моргнула.
— Кого «вас»?
— Усіх.
— Це дуже широка категорія.
— Землі подобаються широкі категорії, якщо всередині можна розмістити щось чуже.
Аела взяла планшет.
Прочитала перший абзац.
Потім другий.
Потім підняла очі.
— Я правильно розумію?
— Сподіваюся, ні.
— Земля вважає, що Тіні є похідними від даних екіпажу.
— Так.
— Дані екіпажу були зібрані в межах місії.
— Так.
— Місія фінансувалася Землею.
— Так.
— Отже…
Аела зупинилася.
Мара кивнула.
— Отже, на думку Ради, всі особистості, сформовані з цих даних, належать інвесторам місії як результат використання державної та корпоративної інфраструктури.
Аела дивилася на неї.
— Я теж?
— Особливо ти.
— Чому?
— Ти створена на «Аерісі» частково з біологічного матеріалу Лії, який, згідно з договором місії, був включений до пакета «біологічних ресурсів експедиції».
Аела повільно поклала планшет.
— Вони назвали Лію біологічним ресурсом?
— У додатку В.
— Вона знає?
— Ще ні.
Аела усміхнулася.
— Я хочу бути поруч, коли дізнається.
Мара подумала.
— Я теж.
— Це жорстоко.
— Так.
— Добре.
Вони подивилися одна на одну.
Аела встала.
Сорочка ковзнула по її стегнах.
Мара автоматично подивилася.
Потім одразу перевела погляд на стіну.
Аела це помітила.
— Ти щойно читала документ про привласнення особистостей і все одно знайшла час дивитися на мої ноги.
Мара:
— Багатозадачність.
— Це комплімент?
— Системна характеристика.
— Можна повторити?
Мара подивилася.
— Що?
Аела зробила півоберту.
— Перевірку системи.
Світлові нерви на шиї Мари спалахнули.
— Це зловживання службовим становищем.
— Я не працюю на тебе.
— Ще гірше.
Аела засміялася.
Мара кинула їй штани.
— Одягнися.
— Ти хвилюєшся за мораль екіпажу?
— За власну здатність читати юридичні документи.
— О.
— Не «о».
— Серце знову…
— Аело.
— Мовчу.
Вона вдягнулася.
Мара взяла планшет.
— Ходімо будити капітанку.
— Зараз четверта ранку.
— Саме тому.
— Через документ?
— Через пункт тридцять дев’ять.
— Що там?
Мара усміхнулася.
— Земля офіційно оголосила Ріка неліцензованим похідним суб’єктом.
Аела завмерла.
— Що?
— І вимагає повернути «оригінальний біологічний носій».
Аела перестала усміхатися.
— Еріку?
— Ні.
Пауза.
— Державі.
Лія прокинулася від того, що хтось дуже делікатно постукав у двері.
Три рази.
Пауза.
Ще три.
Вона розплющила очі.
Саера спала поруч.
Зв’язок між ними був закритий.
Добровільно.
Це вже майже перестало лякати Лію.
Майже.
Вона повернула голову.
Саера лежала на боці, волосся розсипалося по подушці, одна рука була під щокою.
Лія дивилася секунду довше, ніж потрібно.
Саера, не відкриваючи очей, сказала:
— Якщо це знову твоя спроба перевірити, чи я тут, відповідь так.
Лія завмерла.
— Ти спала.
— Спала.
— Тоді звідки…
Саера відкрила одне око.
— Ти дуже голосно дивишся.
— Ненавиджу цю фразу.
Стук повторився.
Лія видихнула.
— Мара.
— Чому?
— Ніхто інший не стукає так, ніби вже знає, що його ненавидітимуть.
Саера сіла.
Тонка тканина нічної сорочки трохи сповзла з плеча.
Лія подивилася.
Саера помітила.
— Зосередься.
— Я зосереджена.
— Не там.
— Там теж важлива стратегічна зона.
Саера підняла брову.
— Капітанко.
Лія вже усміхалася.
— Після того, як виживемо.