Розділ 27

— А як же мій брат? Ви допоможете йому, Гекторе? — в надії викрикнула Еріка.

— Немає угоди — немає закляття! — крізь зуби, мало не з ненавистю, процідив вождь. — Ти не можеш заплатити мою ціну!

— Звичайно, нехай він помре! — зі злістю кинула йому у відповідь Еріка. — Адже для вас це звична справа — вбивати людей! — через образу вона збиралася додати щось ще, але Тріш, намагаючись її заспокоїти поки вона не зробила собі гірше, з силою стиснув її зап’ясток. 

Гектор метнув на дівчину пропалюючий нищівний погляд. На якусь мить Еріка раптом відчула, як її душу ніби схопили залізною лапою. І це було неймовірно лячне відчуття, немов усередині неї пошкреблася... смерть. Аж раптом Гектор і сам сіпнувся, наче його вдарила невидима хвиля.

— Не займай її, батько! — загороджуючи Еріку, між ними постав Зак. — Хочеш вбити нас обох? Ну давай!

Нічого не відповівши молодшому синові, коротко кивнувши Тайгеру, Гектор подав знак громаді розходитися.

— Підемо, поговоримо, — Зак взяв її за руку, красномовно глянувши на Тріша, який продовжував підтримувати дівчину, вперто не збираючись залишати їх наодинці.

— Ні... не зараз, — відводячи погляд, і вчепившись вільною рукою за Тріша, пробурмотіла Еріка. — Я хочу додому. ...Мені потрібно зібратися з думками.

— Як ти будеш їх збирати, якщо насправді ні хріна не зрозуміла?! — розлютився Зак, невдоволено хмурячись. Але Еріка вже озирнулася до Тріша.

— Ти ж відвезеш мене, правда? Забери мене зараз же! — вона обійняла його, немов боячись, що хтось надумає силою її від нього відірвати.

— Відвезе. Після того, як Гера огляне твою рану! — владно відгукнувся Тайгер, який весь цей час уважно за ними спостерігав. — Дівчино, дивно, що ти не ставиш купу питань. Хіба тобі більше нічого не цікаво?

Еріка лише змучено похитала головою, просто зустрівшись очима з Трішем. Ігноруючи братів, він підняв її на руки і поніс до сусіднього з маєтком будинку.

— Мамо, Тай просив, щоб ти подивилася її ногу! — з порога крикнув він, після чого підбадьорливо посміхнувшись, уклав Еріку на канапу.

Гера не була схожа на кремезного Гектора. Це була мініатюрна сухорлява жінка, з такими ж як у Тріша виразними мигдалеподібними очима. В її довгому чорнявому волоссі Еріка не помітила жодної сивої волосинки. Гера була стримана якоюсь суворістю, але в глибині її очей була прихована доброта і Еріка відразу це вловила.

— А ти хіба не збираєшся вийти? — Гера допитливо глянула на сина. — Заку це може не сподобатися, та й дівчину ти бентежиш.

— Ти помиляєшся, мамо, — намагаючись зберігати спокій, промовив Тріш, і раптом всі двері та вікна з шумом зачинилися, підкоряючись його дивовижній силі. — Чому, мамо, ти стала на бік Гектора? Я ж твій син! Чому ти стільки приховувала від мене?

— Про що ти говориш? — пильно вдивляючись у його обличчя, Гера намагалася розгадати, що саме відомо її середньому синові. Найулюбленішому, до речі, синові, якого вона любила особливою ​​самовідданою любов'ю, приховуючи це навіть від нього самого.

— Про що я кажу... — Тріш знову підхопив Еріку на руки. — А ось про це! — І вже замість них, зробивши по кімнаті кілька кіл, прямо на стіл перед Герою опустився ворон. Нахиливши голову, він уважно вдивлявся в застиглу від здивування жінку своїми розумними очима. Потім, підстрибнувши вгору і змахнувши кілька разів сильними крилами, змінюючи форму, ворон знову обернувся хлопцем та дівчиною. — Про те, що якби ти усе розповіла мені заздалегідь, я б зміг уберегти призначену мені дівчину від цього прокляття!

— Тріш... синку, — Гера пригнічено зітхнула. — О, боги! — вона застогнала, знесилено впавши на стілець. — Ти навіть не уявляєш, як це небезпечно!

— Так, воно кусається. А ти пропонуєш втягнути шию і брехати самому собі, як це зробили наші старійшини? Погодитися на одержимого прокляттям вождя? Відмовитися від коханої дівчини заради власної шкури? Віддати її одному з братів?

— Ти не розумієш, Гектор перепробував усе, але від цього позбутися неможливо! ...Воно вб'є тебе, бо йому обов'язково потрібно отримати свою криваву плату, — з жахом в очах, Гера впала перед сином на коліна. — Пробач мені, синку! Якби я знала, що доля буде такою жорстокою до тебе...

— Я все-таки ризикну. Поглянь на її рану і ми поїдемо, — піднімаючи мати з колін, зітхнув Тріш. А потім, глянувши на розгублену Еріку, додав, вже звертаючись до неї. — Соялан, я все поясню тобі вдома, — з цими словами він штовхнув двері, залишаючи їх самих.

— Ви лікар чи енекська знахарка? — долаючи зніяковілу скованість, спробувала заговорити з Герою Еріка.

— Він називає тебе сонечком? — замість відповіді промовила Гера, сумно посміхнувшись. — Мій син покохав. Ти перша ... і єдина дівчина, на яку він дивиться такими ось очима. Я знаю, моя мила, що ти ні в чому не винна. Це предки, духи чаклунів, які відійшли у вічність, підготували нам таке непросте випробування. Щоб він не обрав, я завжди буду на його боці. Тріш мій улюблений син. Я просто хотіла уберегти його. ...Я виростила чотирьох хлопчиків, трьох своїх синів і Зака. Тому за всі ці роки мені довелося стати і лікарем і знахарем, зцілюючи цих бешкетників. Рана в тебе не страшна, але шрам залишиться, як вічне нагадування про ту ніч, — Гера промовила це з такою інтонацією, ніби вона знала більше, ніж могла сказати.

— Ви виховали Зака замість рідної матері?

— Вона померла під час пологів, ніхто не зміг врятувати.

— А Тайгера? Адже він теж був тоді ще маленьким.

— Тай був особливою дитиною. З п'яти років сам за себе відповідав, дуже самостійний, завжди плутався під ногами у дорослих. Не дарма Гектор назвав його своїм наступником. У Тайгера є усі якості вождя і якби не... — Гера осіклася, закусивши губу, точнісінько так само, як це робив Тріш.

— Ясно, отже жахливий характер Тая пов'язаний з тим, що його недолюбили у дитинстві, — пробурчала Еріка, помітивши, як гірко при цьому усміхнулася Гера.