Розділ 24

Закутавшись в теплу ковдру, Еріка сиділа у дворі на лавці і слухала ніч, не в змозі заснути. Дівчину роздирала тривога за брата. 

Ледве помітний шерех крил змусив її насторожитися, в душі раптом зажевріла надія, сколихнувши в ній хвилю боязкої радості, що це може бути Тріш. Рвучко озирнувшись ... Еріка похолола.

— Ви?

— Їдь з міста! Прямо зараз! — без натяків та вмовляння, доволі рішуче кинув їй Гектор своїм владним тоном, виринаючи з тіні. — Забудь все і всіх, особливо моїх синів! Шкода, що в даній ситуації я не можу скористатися своєю силою, бо ти під захистом могутньої магії. Інакше давно б навіяв тобі зникнути з нашого життя. Я дам тобі грошей, тільки їдь! Скільки тобі потрібно? Сто, двісті тисяч? Тільки скажи! Я дам тобі заговорений амулет і вони ніколи тебе не знайдуть, а ти проживеш довге і спокійне життя!

— Зачекайте! …Я нічого не розумію! Чому... чому я раптом маю поїхати з міста?! Не потрібні мені ваші гроші! З глузду з'їхали чи випили зайвого? — обурилася Еріка, схопившись на ноги.

— Так треба. Заради порятунку. Ти фатальне перехрестя, на якому повинна пролитися кров одного з моїх синів. Їдь звідси, благаю. Не хочеш грошей, давай укладемо угоду. Я згоден відновити закляття і повернути твого брата до життя. Він знову одужає, якщо ти назавжди покинеш Грінсвіль! — сухо промовив Гектор, змушуючи Еріку ошелешено остовпіти. — Думай швидко. Життя твого брата зараз в твоїх руках!

Еріка коливалася недовго, знаючи, що переживе будь-який біль, що розлука краще безповоротної втрати.

— Я згодна, — кивнула вона.

— Їдь зараз же, не попрощавшись і нічого нікому не пояснюючи! — уточнив Гектор.

— Добре. Тоді Дену вже завтра має стати краще! — вона зміряла старого шамана впертим поглядом. Той кивнув на знак згоди, простягаючи їй камінчик. — Не загуби, носи завжди з собою. Камінь звичайний, але на ньому незвичайне закляття. Шапка невидимка для тебе, жоден енек не зможе відчути твій слід. Прощавай назавжди! — і чорний ворон злився з нічним мороком.

Хаотично покидавши в сумку свої речі, Еріка залишила кілька слів для батька: «Беру машину, знайдеш її у Фейт, я повинна терміново поїхати, прірва назавжди — це обмін на життя Дена», — потім подумавши, додала. «Пробач за все. Люблю»

Вона гадала, що поїхати та зникнути буде простіше, але чим далі Еріка віддалялася від дому — тим яскравіше та виразніше у її пам’яті спливали обличчя та події. Знову накочували відчуття, які міцними нитками пов'язували її з Грінсвілем. Особливо важко було думати про Тріша, який розтривожив її серце. Еріка точно знала, скільки б не минуло років — вона в найменших подробицях пам'ятатиме кожну їхню зустріч, вираз його очей і поцілунки... А ще вона навіть не сумнівалася, що їй вдасться забути Зака. 

Все, що сталося у цьому місті, залишило чіткий та незгладимий слід у її житті. І якби не важкохворий Даніель, вона б радо залишилася, аби ще раз зустрітися та поговорити з Трішем. 

Але Еріка зробила свій вибір, і нехай на серці панував нестерпний щем і щипало в очах — життя брата, напевно, було того варте!

Щось раптом різко стукнуло в задньому колесі і машину почало тягати по дорозі. Еріка ледве змогла притиснутися до узбіччя і загальмувати.

Зробивши попередній огляд, вона з гіркотою констатувала, що колесо лопнуло. І все ж таки вирішила ризикнути, щоб не викликати евакуатор. Еріка просто подумала, що якщо їхати потихеньку можна сяк-так дістатися до найближчої станції техобслуговування, тому що повертатися назад до Грінсвіля вона категорично не могла. 

Але на її превеликий жаль машина раптом чомусь взагалі відмовлялася заводитися. Вилаявшись спересердя, Еріка відчайдушно вдарила по керму. У цій ситуації на думку спадало лише одне — ловити попутку і все одно намагатися забратися подалі від міста. Проблема була лише в тому, що вночі цією ділянкою шосе бажаючих їздити було дуже мало, тож ніяких інших авто не спостерігалося. Тільки старенька «Ауді» її батька самотньо стояла на пустельній дорозі, що пролягала через ліс.

Але коли нарешті в темряві блимнули фари, освітивши дорогу, і за кілька хвилин поруч з нею зупинилася машина, Еріка зрозуміла, що пустельна дорога була зовсім не проблемою.

... Проблемою виявилися чоловіки на підпитку в цій машині. Судячи з рушниць, вочевидь вони були мисливцями, які поверталися після полювання до сусіднього містечка.

— Ух ти, яка лань! Сідай до нас, крихітко, ми тебе прокотимо! — вилазячи, бовкнув  один з них.

— Ні, дякую, я поїду на своїй! — відрізала Еріка, вже відчувши підступаючий до горла страх.

— Гей, хлопці, та я її впізнав! Це ж «міс Грінсвіль»! Сьогодні нам однозначно щастить! З цією красунею я не проти забратися на заднє сидіння! — після його слів вилізло ще двоє.

Еріка в паніці кинулася до своєї машини, але один з чоловіків встиг грубо схопити її за руку, а на підмогу йому вже поспішав інший. Щосили вдаривши нападника кулаком в ніс, Еріка рвонула в бік лісу, огинаючи машину. 

Незнайомці кинулися за нею навперейми. Бігла вона швидко, але схоже, що переслідувачі здаватися не збиралися. Вони гнали її з азартом, улюлюкаючи і підбадьорюючи один одного. Еріка не знала лісу й гадки не мала куди вона мчить, спотикаючись і продираючись крізь чагарники, але ті троє настирливо йшли по сліду, мало не наступаючи їй на п'яти. 

Еріку охопив невимовний жах. Самозбереження змусило її схопити телефон. Тріш був знову недоступний і тоді вона набрала Зака…

— Допоможи, Заку! Допоможи мені! — в паніці закричала вона.

— Що трапилося? — миттєво відчувши її страх, крикнув він, вискакуючи з кімнати.

— Якісь п'яні покидьки з рушницями женуться за мною в лісі! Я боюся, Заку. Боже, як же я боюся!

— Біжи не зупиняйся! Де ти?!

— В лісі! — в істериці прокричала вона, захлинаючись сльозами, постійно при цьому озираючись.

— Прокляття, де саме?! Напрямок? Адже я повинен знати, де тебе шукати! — в свою чергу кричав Зак, влітаючи до вітальні в пошуках брата або батька. — Опиши мені цю чортову місцевість!