Розділ 22

Тріш сидів непорушно, опустивши голову на руки, не помічаючи нічого навколо. Ні голосів, ні теплих сонячних променів, що ковзали його бронзовою шкірою, нічого крім пожираючого відчаю. 

Тібор заспокійливо стиснув його за плече:

— Я розумію, така правда здатна позбавити надії. Мені шкода, що ця дівчина виявилася ще й твоєю істинною парою. Фатальний збіг або випробування. У всякому разі, твій вибір багато чого вирішує.

— Тут не може бути вибору крім одного — боротися із цим, — сказав Тріш, намагаючись опанувати себе. — Я не полишу її, бо кохаю. Що мені робити, дядьку? З чого почати?

— Напевно з того, хто ти є. Тобі потрібно дізнатися дещо. Твою справжню дату народження приховали, бо на цьому наполіг Гектор. Її перенесли на три для пізніше. Гера, твоя мати, підкорилася йому, як вождю, хоча їй це не сподобалося. ...Вапасу — великий чаклун, наше плем'я шанує його пам'ять, він жив багато століть тому, оберігаючи енеків і місце нашої сили. Він був народжений в повне сонячне затемнення в день літнього сонцестояння. Точно так само, як і ти. Гектор злякався, що в тобі прокинеться сила Вапасу і що коли-небудь не його син, а ти станеш правити нашою громадою. Вже тоді Гектор був під впливом прокляття, тому я і покинув плем'я. Якщо прокляття намацає твою силу і відчує, що ти небезпечний — воно спробує позбутися тебе. У тебе величезний потенціал сили, Тріш, але до змії потрібно підбиратися танцюючи і не поспішаючи. Спостерігати, відволікати і шукати спосіб знешкодити. Я теж буду думати, вихід повинен бути. Для початку, відвези дівчину на озеро, переконайся в істинності вашого зв’язку і проведи обряд. Прив'яжи її до себе, цим ти заб’єш у прокляття перший кілок, воно ослабне, але стане лютіше і може зробити помилку. Ріан поїде з тобою. Відчуваю, що тобі знадобиться його допомога.

***

Цей день настав. Вже з ранку до неї почали підкрадатися боягузливі думки про відступ, але гордість вчасно не дозволила зганьбитися. Майже на порозі її наздогнав батько, намагаючись заговорити, але Еріка була занадто нервова, тому відповідала однозначно, або просто кивками.

— Я знаю, сьогодні для тебе непростий день, дуже відповідальний і напружений. Я можу тобі чимось допомогти? — Філ ловив вислизаючий погляд дочки. Еріка тільки заперечно похитала головою.

— Я обов'язково прийду. Не знаю, як Ден... з ним останнім часом все складніше, він почав уникати мене. Підвезти тебе?

— Так.

Філіп зосереджено стежив за дорогою, але Еріка знала, що батько досі чекає, що вона із ним заговорить.

— Як Даніель себе почуває? — уважно глянула вона на одразу спохмурнілого батька, варто було йому почути про здоров'я сина і він миттєво почорнів.

— Поки ознак захворювання я не бачу, а він не скаржиться. Але ж Ден може вперто замовчувати. Десять років тому це почалося раптово. Блеквуди дійсно багато чого можуть, навіть те, у що вірити відмовляєшся. Це я тобі як лікар кажу. Але це не найкраща сім'я, з якою батько хотів би бачити свою дочку. Тісно спілкуватися із ними дуже небезпечно.

— Тату, але якщо вони змогли вилікувати його один раз, значить, зможуть знову!

— Тільки не роби дурниць, Еріко. Я знаю, що я кажу, тому що це дійсно у нас сімейне.

— Тоді ти повинен знати, що я все одно зроблю по-своєму, бо до чужих порад прислухатися не дуже люблю, — кинула Еріка, посміхнувшись. Натягнуто посміхнувся і Філ. Його хоча б радувало те, що вона не відвертається від нього, як раніше.

  Учасниць було семеро. Еріка дефілювала останньою. Навколо спорудженої сцени в центрі парку зібрався цілий натовп. Майже все місто на чолі з мером завзято стежило за конкурсом, в якому брала участь дочка очільника Грінсвіля. 

Коли Еріка вийшла з маленької гримерки, де нервово металися інші учасниці, у неї навіть запаморочилося в голові від такого стовпотворіння і яскравих вогнів. На ній була дуже вишукана, довга вечірня сукня смарагдового кольору на тонких бретелях, з відкритою спиною і глибоким декольте. Еріка високо заколола волосся, випустивши лише кілька спадаючих завитків. Вона йшла граціозно, як кішка, але її гарне обличчя було помітно напруженим. І раптом вираз її очей змінився. Вона побачила Зака. Він вмостився майже поруч зі сценою, разом зі своїми братами, і не зводив з неї своїх очей. Еріка привітно усміхнулася і мимоволі її краса заграла новими фарбами, торкнувшись її щічок легким рум'янцем. Присутні Блеквуди з інтересом спостерігали за кожним її рухом, але один з братів, окрім Зака, стежив особливо пильно.

Коли вона вийшла в числі останніх проголосити свою підготовлену промову після попередніх конкурсанток, глядачі спрямували на неї вже доволі нудьгуючі погляди. Еріка набрала побільше повітря в легені, посміхнулася і заговорила:

— Грати роль, чорт забирай, набагато простіше, ніж намагатися бути щирою. Я не хочу морочити вам голову проблемами зникаючих видів або хворобами, що лютують на нашій планеті. Хочу сказати про інше. Про довіру. У світі завжди було нестабільно, злочинність, хвороби, природні катаклізми — вони все одно будуть рівно стільки, скільки ми будемо сподіватися від них позбутися. Життя збіса складна річ, але якщо з тобою поруч людина, якій ти довіряєш, з якою тобі хочеться бути і ти можеш бути з ним щирим, якщо поруч з тобою люди, які люблять тебе таким, яким ти є — тоді з будь-якою бідою вже можна впоратися. Мені хотілося б закликати вас до того, щоб ви були більш щирими один з одним, без брехні та лицемірства. Щоб сміливо могли довірятися і довіряти і тоді, можливо, половина наших проблем відпаде одразу ж. Я по собі знаю, довіряти непросто, це страшно. Набагато складніше оголити душу, ніж тіло. Але тим не менш всі ми люди і всі ми носимо за пазухою цю дивну незрозумілу  душу. Адже якщо люди спробують бути хоч трішечки терплячими одне до одного, вони перестануть стояти на одній сходинці з хижаками і тоді, Господь, можливо, почує їхні молитви. Дякую, що вислухали!

 Їй зааплодували, як і іншим, і здавалося навіть слухали з цікавістю. Але Еріка знала, що більшість пропускає сказане повз вуха, бо чоловіки з нетерпінням чекають дефіле у нижній білизні.