Розділ 20

Два дні довелося приходити до тями, подумки благаючи цю бунтівну долю, щоб Зак не подзвонив, принаймні не зараз. Один одному вони у вірності не клялися, тому почуття провини Еріка не відчувала, лише збентеження. Але вона боялася, що її розбурханий  стан занадто очевидний і він викличе у Зака безліч питань. А як вона йому на них відповість, коли сама не розуміє, що з нею раптом таке відбувається. 

Через деякий час телефон таки задзвонив, щоправда, це був не Зак.

— Тягне до лісу, кажеш? — пролунав у слухавці знайомий голос. — Мабуть, я зміг би тобі влаштувати екскурсію. Наявність хижаків принципова, чи для першого разу обійдешся пташиним хором?

— Так і бути, обійдуся, — усміхнулася в слухавку Еріка. — Прямо сьогодні?

— Просто зараз, — відповів Тріш.

Він стояв і дивився, як вона йде йому на зустріч. Як дивиться на нього, як посміхається здалеку. Тут навіть не потрібно було володіти супер надприродними здібностями, щоб розгледіти в цих виразних очах очевидну симпатію на його адресу. Її вабило до нього, як і його до неї, і чому це відбувається Тріш добре знав, вона була його істинною парою. От тільки хлопець не розумів, чому при всьому цьому — Еріка належить Заку і що за стороння сила, наповзаючи, змикається кільцем навколо цієї дівчини.

— Привіт! — дзвінко кинула йому Еріка, підходячи ближче.

Кивнувши на знак вітання, Тріш мимоволі замилувався її красою. Важкі локони стягнуті в пучок на потилиці, ніжно-рожева оксамитова шкіра, променисті зелені очі, пухкі чуттєві губи. Те, що це дівчина брата, все сильніше вислизало із думок, бо в пам'яті постійно крутився той поцілунок. 

Йому вартувало великих зусиль гнати від себе ці відчуття.

— Ну, ходімо, — промовив Тріш. — Напевно будуть питання?

— Ти ж не розраховував, що я буду йти мовчки, розглядаючи пейзажі? — пирхнула Еріка. — Скажи, чому ти раптом наважився проводити мене в ліс?

— А може, почнемо з більш нейтральних питань?

— Гаразд, чому ворони? Це ж фактично стерв'ятники! Чому не в якихось благородних птахів?

— Наприклад, орли, які ширяють високо в небі? — посміхнувся Тріш. — Серед ворон легше маскуватися, так само як і псу легко можна тинятися вулицями, не привертаючи до себе особливої уваги. Складніше було б, якби містом носилися дикі зграї вовків або по деревах стрибали екзотичні птахи. Хоча раніше наші предки могли приймати форму різних тварин. Але пізніше енекські  чаклуни зупинилися на непримітних воронах та псах. І змінювати форму це ще не найскладніше, це всього лише трансформація молекулярної маси, і ці здібності в нас закладені з народження, — Тріш простягнув руку, щоб допомогти їй перестрибнути через канаву, вкотре змірявши її вивчаючим поглядом, і знову відпустив.

— Але чимось же відрізняються звичайні ворони від воронів енеків?

— Якщо ти раптом побачиш ворона вночі, то знай — це точно енекський чаклун, тому що звичайні ворони ночами не літають. Ну і звичками, звісно. Звичайний ворон не залізе до тебе в кімнату з метою підслухати твої розмови, ну і так далі. Смієшся? Не хочеш запитати як там Зак? — він йшов поруч, тому його пильний погляд уперся в неї майже впритул.

— Розкажи мені про становлення? — вона вперто витримала цей його погляд, відповівши питанням на питання.

— О, Боже! — важко зітхнув Тріш. — Краще вже відповісти, чому я поперся з тобою в ліс! Вирішила влаштувати мені допит? — Гаразд, все одно коли-небудь дізнаєшся. У енекських шаманів зібрана сила-силенна знань, у нас є природні здібності, ті що відрізняють нас від звичайних людей, але повна сила, а разом з нею можливості — розкривається тільки тоді, коли проходиш обряд становлення. Відбувається це в особливій місячній фазі, в певний день, тому що у кожного дня своя енергетика. За допомогою звукових вібрацій та інших додаткових атрибутів старійшини змінюють твоє енергетичне поле, відкриваючи канал. Згодом, застосовуючи накопичені знання, ти зможеш досягти рівня старійшин. І необхідною умовою для проходження обряду — це бути готовим ... вбити людину.

Еріка зупинилася, як вкопана. Тріш теж застиг поруч, змірявши її вивчаючим поглядом, поки вона не підвела на нього свої перелякані очі.

— Це теж правда, — кивнув він. — Душа людини, це величезне джерело енергії і ця енергія потрібна чаклуну для підтримки його сили. А чого це ти раптом так зблідла, га? — він узяв її за руку. — Я вже не здаюся тобі таким милим хлопцем? Це жахливо, еге ж? — зухвало промовив Тріш.

— Чому ти говориш таким тоном? — прошепотіла вона, і Тріш відчув, як він тоне у її потемнілому погляді.

— Тому що я розповідаю тобі про такі серйозні речі, а сам думаю про інше і ненавиджу себе за це. Я люблю Зака по-братськи, віддано, всією душею… Тобто, мені здавалося так раніше, але тепер я вже не впевнений в цьому. То про що це я? О, точно… про ритуал! Невеличка поправка — енек не може вбити невинного. Для ритуалу майбутній чаклун може забрати тільки душу запеклого негідника, того, хто спаплюжив цей світ своїми ганебними вчинками. Або ж енек може забрати душу, яка благає, аби її вирвали з вмираючої плоті. Як правило, ми не беремося судити злочинців, тому ми знаходимо важко хворих людей, для яких легка смерть — це гуманне позбавлення від страшних мук. І відбувається це лише за згодою жертви. Розповісти, як це повинно відбуватися в подробицях? — за різкістю в голосі, Тріш намагався приховати своє сум'яття через те, що йому доводилося говорити їй саме таку правду.

— Ні... краще просто пройдемося, — тихо відповіла Еріка.

Її приголомшило почуте, і приміряти це до свого сприйняття було неймовірно складно, але, мабуть, більше її хвилювала присутність поруч Тріша, а не якісь там кровожерливі обряди. Зараз їй не хотілося думати про чаклунів, або навіть про Зака. …Їй просто хотілося взяти Тріша за руку. Відчути його шкірою. Це непереборне бажання майже зводило з розуму. «Будь що буде» навіть не встигло промайнути у неї в голові, Еріка піймала руку Тріша, сплітаючи з ним свої пальці. Він не відштовхнув її, натомість стиснув її руку у відповідь. І серце забилося швидше, наче потяг, який прискорюється.