Розділ 19

— Еріко! — Філ наполегливо постукав у двері ванної, де його дочка намагалася прокинутися під холодним душем. — Я їду в місто, тобі що-небудь потрібно?

— Так. Я їду з тобою!

Коли їй це було дійсно необхідно, Еріка примудрялася збиратися гранично швидко, вискочивши на вулицю через сім хвилин, розчісуючись на ходу.

— Мені потрібно дещо купити для конкурсу, — заговорила вона з батьком. — Ти знаєш, що я беру участь в конкурсі краси?

— Дякую, що повідомила. Чим далі, тим менше я дізнаюся, а те що я дізнаюся, як правило, мене дико жахає. Але конкурс це добре. Ось тримай, — Філ простягнув їй картку. — Купи все, що потрібно.

— А машину можна? — посміхнулася Еріка.

— Я подумаю, — коли Філ посміхався, він відразу ж молодшав років на п'ятнадцять, перетворюючись на дуже привабливого чоловіка. — Коли закінчиш з покупками — подзвониш, може, я зможу тебе відвезти додому. …Еріко! — він гукнув її, коли вона вже вискочила з машини. Дівчина озирнулася, притримуючи дверцята. — Я люблю тебе, дочко.

Вона кивнула йому, боязко посміхнувшись. Товща криги між ними, якою вона відгороджувалася від батька стрімко тоншала, танула, бо Еріка відчувала його любов, потребувала її і теж тягнулася всім серцем до найріднішої людини.

 Спочатку Еріка простирчала мало не цілу годину в магазині нижньої білизни поки підібрала собі відповідний комплект для конкурсу. Потім вона заглянула до музичного відділу у пошуках потрібного диску. Зосереджено водячи пальцем, Еріка шукала потрібну мелодію, поки не почула поруч такий вкрадливий і такий знайомий голос:

— Допомогти? — на неї дивилися теплі очі Тріша. — Треба щось конкретне?

— Взагалі-то так, — посміхнулася Еріка. — Що-небудь східне, палке і гаряче.

— Хм, а більш конкретніше? Такої музики повно. Виконавці, країна, рік? А тобі взагалі навіщо?

— Не скажу! — кокетливо повела плечима Еріка, задерикувато посміхаючись.

— І не треба! — кинув Тріш, одразу ж торкнувшись її щоки.

— Так не чесно! — напівжартома обурилася Еріка. — Тріш, це порушення прав людини, я маю право на особисті секрети! Не роби більше так!

— Я спробую... — Тріш загадково посміхнувся. — Підшукати тобі потрібну музику. Ходімо зі мною.

Він посадив її в крісло біля комп'ютера, надівши на Еріку навушники, відкриваючи необхідні файли з музикою для вибіркового прослуховування, які, на його думку, найбільш підходили для її мети. Прослухавши декілька пісень, Еріка нарешті зупинилася на одній з тих, що він включав на самому початку.

— То ти тут працюєш? — поцікавилася вона, поки продавець ходив за потрібним  диском.

— Можна сказати й так, — кивнув Тріш. — Дякую, Кене, — взявши з рук консультанта диск, Тріш простягнув його дівчині. — Дарую. Сподіваюся, танець допоможе тобі перемогти в конкурсі.

Трохи знітившись, ще раз окинувши хлопця підозрілим поглядом, Еріка взяла в руки протягнутий диск і чомусь розчаровано зітхнула:

— Я зрозуміла, потрібно було відразу здогадатися, але тільки зараз згадала вивіску. Адже це ваш магазин. Правильно? Блеквуди власники цього торгового центру.

— А що тут такого? — здивовано знизав плечима Тріш. — Енеки заробляють гроші, як і всі люди. Ми не витягуємо купюри з повітря. Чи ти пошкодувала, що зустріла мене саме в цьому відділі, а не у відділі нижньої білизни?

— Дуже смішно, — скривилася Еріка і одразу розсердилася, бо не розуміла, що з нею таке коїться. — Хоча ти знаєш, було б непогано, якби ти там теж консультував. А то я мучилася, не знала що обрати, гостро потребуючи чиєїсь поради. Та й білизна коштує набагато дорожче, ніж диск. Від такого подарунка я б теж не відмовилася.

— Не питання, я можу повернути тобі гроші, — спокійно промовив Тріш, пильно вдивляючись в обличчя дівчини, яка раптом так рознервувалася. 

Потім, на секунду відвернувшись, він кілька разів клацнув клавішею мишки і з динаміків на весь відділ полилася музика кубинських ритмів. Тріш посміхнувся, простягнув до неї руку, запрошуючи на танець. Схоже, він точно знав, що дівчина любила танцювати і що навіть в цій незвичній обстановці вона не відмовиться від запрошення. 

Звичайно ж, Еріка любила танці і подібну музику, але її приємно вразило те, як рухався Тріш — легко і плавно передаючи своїм гарним тілом запальні мотиви півдня. Танцюючи з ним, Еріка вмить заразилася його розкутою легкістю та грайливістю, на деякий час повністю забувши про свої переживання та проблеми. 

Їй стало надзвичайно весело та радісно. Але якось по-особливому. Не так, як це бувало з друзями. Торкаючись до інших хлопців у неї ще ніколи раніше не спирало дух ... від щастя. 

Просто від усвідомлення того, що цей хлопець знаходиться поруч, дивиться на неї, посміхається своєю загадковою усмішкою — їй навіть дихати ставало лячно через те, що вона може злякати це відчуття. Що дивно — із Заком вона нічого подібного не відчувала, з ним було по-іншому, не так трепетно, не з таким побожним завмиранням. Ця новизна і нерозуміння того, що відбувається — змушувало дівчину нервувати ще сильніше. Ось як зараз, коли музика стихла.

— Ти класно танцюєш, — навіть із заздрістю промовила Еріка.

— Два роки в студії танцю, плюс вроджена гнучкість та відчуття ритму, — недбало кинув Тріш, немов це якась дрібниця, яка була не варта навіть обговорення.

— А я завжди мріяла, щоб мій хлопець вмів божественно танцювати, щоб у нього було іскрометне почуття гумору і добре серце, щоб він був неповторним, не схожим ні на кого іншого, — мимоволі видала Еріка сама не знаючи чому, пізно перехопивши здивований погляд Тріша.

— Отакої, — невизначено хитнув він головою. — Залишилося дізнатися чи зможе Зак пройти повз покинуте нещасне кошеня, бо певно саме так ти визначаєш розмір доброго серця.

Еріка почувала себе дурепою, не розуміючи якого біса вона меле якісь дурниці, чому поруч з цим хлопцем в повітрі висить така хвилююча напруга і чому вона із сумом думає про те, що їй потрібно попрощатися із ним та піти.