Розділ 18

У двері подзвонили саме тоді, коли Еріка роздумувала на кухні, чим би таким можна перекусити.

На порозі стояв Тріш.

— Привіт ще раз, — посміхнулася вона. — А чому не дзьобом у вікно? Гаразд, жартую. Заходь, вдома все одно нікого немає, — Еріка взяла його за руку і потягла за собою на кухню. — Батько на роботі, Ден кудись пішов. Повечеряєш зі мною? Страшенно не люблю їсти сама.

Тріш розсміявся, побачивши, що вона виставила на стіл по баночці морозива.

— Ми будемо вечеряти морозивом?

— Угу, — теж посміхаючись, кивнула Еріка. — Готувати я не вмію, але мені чомусь за це не соромно.

— Я знаю, — простодушно відповів Тріш, сідаючи та відкриваючи свою баночку морозива.

— Ага, а що ти ще про мене знаєш? — лукаво промовила Еріка, не зводячи з нього допитливих очей.

— Все, — просто, спокійно і дуже серйозно вимовив Тріш, скинувши на неї очі.

Розгубившись, Еріка зніяковіло завмерла, відчуваючи, як у горлі з’явився колючий клубок нервів.

— Як все? Такого не може бути!

— Чому не може? Може. Це мій дар. Я не стримався, каюсь. Звісно, непристойно ось так заглядати дівчині в душу, але ...

— Боже мій, — пробурмотіла Еріка, віджартовуючись. — Я подам на тебе в суд. І що, ось прямо все-все? Всі звички, уподобання, всі мої таємниці?

— Пробач, — невинно усміхнувся Тріш, злизуючи з ложечки ванільне морозиво. — Розумієш, коли я дивлюся на людей — я бачу повну картинку. Наче від людини тягнуться ниточки, така собі павутинка з найдрібнішими подробицями. І тоді приховати від мене щось неможливо. Звісно, я вмію контролювати свої здібності і не застосовую їх до всіх підряд, інакше можна збожеволіти якщо знати про всіх відразу стільки інформації.

— І навіщо ж ти це зробив зі мною?

— Не скажу.

— Хм, — знову дивуючись, Еріка похитала головою. — Це унікально або всі так можуть, я маю на увазі з ваших?

— У кожного чаклуна є свої певні здібності, але знання дозволяють розвивати необхідне або посилити вже наявне. Тайгер може бачити ще й не таке. Зак теж дуже сильний, він може створювати карколомну ударну хвилю. Отар, мій рідний старший брат, може кого завгодно відшукати. Хаял може пройти крізь будь-які двері, а Ембер дуже швидкий. Гектор може читати думки. У кожного з нас свій індивідуальний дар і купа різних здібностей.

— А що ти ще можеш, окрім як підглядати за чужим життям?

Тріш скривився чи то від холодних ласощів, чи то від її питання.

— Всякі різні дрібниці... І на відміну від тебе, я вмію готувати, — посміхнувшись, він підняв на дівчину свій поблажливий погляд.

— Наступного разу я це врахую. Шкода, що сьогодні вже немає часу перевірити цю твою магічну здібність, — з іронією промовила Еріка. — Але мене не покидає відчуття, що це жахливо — знати про людину всі її таємниці. Ти і так мене чомусь бентежиш, а тепер я й зовсім для тебе прочитана книга. А як же те, що в кожній жінці повинна бути загадка та родзинка?

— Хм, загадка це не звички і не уподобання, — Тріш пильно вдивлявся в неї своїм м'яким усміхненим поглядом. — Це щось інше. І в кожній людині, не тільки в жінках, дійсно є родзинка — це якості душі.

— Ясно, значить, надія лишитися для тебе загадковою у мене все ж таки є, — кинула Еріка, а потім помітивши здивування в його очах, одразу зрозуміла, що вона ляпнула щось не те і зашарілася. — Нісенітниця якась, — вимовила вона. — Поруч з тобою я чомусь зовсім гублюся і мелю всяку дурню. Піду за ноутбуком.

Нагорі, в своїй кімнаті, від’єднуючи ноутбук від проводів, Еріка відчувала, як шалено тарабанить в грудях її серце.

— Що відбувається?... Нічого не розумію, — пробурмотіла вона собі під ніс.

Але Тріш вже стояв у неї за спиною, виникнувши безшумною тінню. Озирнувшись, Еріка знову зустрілася з його уважним поглядом, і її ніби прошило слабким електричним розрядом.

— Не дивися на мене так! — випалила вона йому.

— Як?

— Не знаю. Ось, тримай, — швидко сунула вона йому в руки свій ноутбук.

— Дякую за вечерю, — посміхнувся Тріш, запустивши пальці у своє волосся і тим самим відкидаючи свого довгого чуба.

— Почекай, — зупинила його Еріка. — Ти забруднився, — і, потягнувшись до нього рукою, вона стерла з його щоки неіснуючу, придуману нею крапельку морозива. — Бувай, Тріш, — і в довершення своєї незрозумілої поведінки вона по-дружньому поцілувала його в щоку на прощання, так і не зумівши подолати в собі це тяжіння.

— Я, напевно, з’їхала з глузду? — прошепотіла Еріка після того, як Тріш пішов. — Я абсолютно не тямлю що відбувається! Точно, ці чаклуни запудрили мені мізки!

Вона навіть не помітила, що просиділа ось так пів ночі, не змінюючи ні ходу думок, ні своєї пози.

 Наступного дня, просто біля коледжу, в обнімку з її ноутбуком на неї чекав... Тайгер.

— Привіт, міс «проблема на нашу голову»! Твоє?

— Сам знаєш, що моє, — насупившись, буркнула Еріка. — Те, що ти з’явився власною персоною треба розтлумачити як: «нічого хорошого чекати не доводиться»?

— Ну, не все так погано. Ти ж знайома з Полою Аккінс, подружкою твого брата?

— Звичайно. Не треба мудрувати Таю, до чого ти ведеш? Це Пола? Це вона надсилала мені цю гидоту? — Еріка недовірливо похитала головою, не приховуючи свого розчарування.

— Точно. Слова типу «шльондра» і «блеквудська підстилка» — зі словникового запасу нашої Поли. Її уяви вистачило тільки на це.

— Не те що в тебе, — одразу уїдливо кинула  Еріка. — Ти майстер складати анонімні листи з прихованим натяком!

Тайгер тільки криво посміхнувся.

— Підемо, поговоримо з нею. Пішли, пішли, нічого поганого я їй не зроблю. Так, налякаю трошки. Ходи, а то потягну за руку!

Розмовляючи в компанії інших дівчат, Пола вдавала, що не помічає, як до неї  наближаються Еріка та Тайгер Блеквуд.

— Пола, можна тебе на кілька слів, — з холодною ввічливістю кинув Тай своїм м'яким баритоном, блиснувши щирою посмішкою. Але потім додав вже трохи жорсткіше, з тим самим янгольським виразом обличчя. — Ти ж не хочеш, щоб я поширювався на тему твого листа до мене: «віддам Блеквуду всю себе»?