Розділ 8

Реальність постукала у її свідомість відчуттям ознобу.

— Прокляття, що це зі мною? Трясця, що я накоїла? Чому, чому це трапилося саме так? — бурмотіла собі Еріка у цілковитому сум'ятті, натягуючи на себе мокрий одяг. — Я ненавиджу себе і це чортове місто…

— Чого ти так побиваєшся? Зворотного ходу все одно немає, — подав голос Зак. — Але я нізащо б не подумав, що у тебе ще нікого не було. Голову б на відсіч віддав, дивлячись на тебе!

— Задоволений? ...Козел! Це все через тебе! Тебе я теж ненавиджу! — сердито кинула йому дівчина.

— Розслабся, крихітко, особисто мені сподобалося. У мене ще ніколи не було незайманої, — поблажливо кинув він їй, вискакуючи з машини, навіть не звернувши уваги на кинуті нею образливі слова. І поки Еріка металася через запізніле каяття, він присів біля заднього колеса і з силою кудись надавив, опустивши важіль прихованого у величезній калюжі механізму, який він сам сюди ж і встановив. Потім сівши за кермо і увімкнувши задню швидкість, Зак з легкістю від'їхав назад, і розігнавшись, проскочив далі по дорозі.

— Чому ти не зробив так раніше? — ні про що не підозрюючи, вимовила Еріка, навіть не здогадуючись, що хлопець запланував їхній секс, навмисне заблокувавши колесо.

— Не хотів поспішати, бо хотів тебе, — посміхнувшись, знизав він плечима. — Ти ж сама радила мені завести дівчину. Ось я тебе і завів. Тільки це зовсім не спроба відігратися за твого брата і не спосіб тебе принизити. Тепер ні. Ти... дійсно  мені подобаєшся, Еріко, — дуже спокійним тоном, самовпевнено вимовив Зак.

— Заку... у тебе є собака? Такий великий чорний пес? — раптом поцікавилася вона, вдивляючись в темряву ночі, яку висвічували фари. 

Покусуючи губу, Зак замешкався з відповіддю.

— Ну, можна сказати... є, — видихнув він. — Пробач за нього. Він у тебе дещо забрав?

— То ти в курсі? Поверни мені телефон негайно. Мої там, напевно, з розуму сходять, — чомусь зніяковіло прошепотіла Еріка, все ще намагаючись усвідомити, що ж вона накоїла, і як все це називати.

— У-у, поверну тільки коли привезу тебе, — вперто похитав головою Зак.

— Тоді скажи хоча б котра година? Це просто якесь божевілля! — схопилася вона за голову.

— Було класно, не треба так морочитися, — пирхнув Зак, — Наприклад, мені абсолютно все одно котра зараз година. Я ні про що не шкодую, — намацавши її руку, він потягнув дівчину на себе.

— Звісно, тобі по барабану, бо хіба тобі було що втрачати, — скрушно прошепотіла Еріка.

У неї навіть не було сил чинити опір, а можливо, навіть і не було бажання відштовхувати від себе його вимогливу ніжність. Еріці здалося, що цілком ймовірно потім вона сильно пошкодує про те, що трапилося, але з іншого боку… їй теж було напрочуд добре із ним. І це аж ніяк не в'язалося з жодними розумними поясненнями.

На освітленому майданчику перед будинком, вдивляючись в ніч, застиг її батько, який навіть підстрибнув на місці від несподіванки, коли під'їхав джип Зака.

— Тримай! — Зак простягнув їй її телефон. — Побачимося завтра?

Еріка тільки невизначено знизала плечима, штовхаючи дверцята.

— Агов, мала, — рвучко пригорнувши її до себе, Зак із почуттям поцілував її в губи на прощання. І ось цей поцілунок, різко відчинивши дверцята, і побачив її батько.

— Містере Мейсон, доброї ночі, — зарозуміло посміхнувся йому Зак, заводячи двигун. Але Філіп Мейсон був у стані такої паніки, що цьому поцілунку він поки що не надав ніякого значення.

— Еріко, перша година ночі!!! Що я повинен був думати?!! Тобі складно було зателефонувати?! Це занадто жорстоко і несправедливо навіть для тебе! — прокричав він.

— Пробач мені, — тільки й пробурмотіла вона, опускаючи очі. Але на ґанок вже вискочили перелякані Даніель, Стів і Джеймс, які жили по сусідству і, мабуть, були підняті по тривозі її братом.

— Це... це вже… капець якийсь, — заїкаючись, видихнув Даніель. — Ти при своєму розумі? Де ти була? Ми всюди тебе шукали! Ми навіть шерифа підняли на твої пошуки! І в Річмонд дзвонили! А ти….

 Почуття провини, ошелешеність через скоєне та заплутані думки роздирали її на шматки, і Еріка вигукнула зі сльозами на очах, із справжнісіньким нещасним виглядом:

— Ну, вибачте мені, бо я цього не хотіла! Телефон вирубився, почалася злива, я пішла пішки і... заблукала. Промокла, змерзла. Потім... потрапила на якусь лісову дорогу, де мене підібрав Зак Блеквуд.

— Що?! — в один голос вигукнули хлопці. — Що він тобі зробив? — злякано вдивлявся в неї Даніель.

— Нічого, — Еріка роздратовано відмахнулася від його спроби обійняти її. — Нічого він мені не зробив. Я вас благаю… я так втомилася. Гарячий душ, чай і спати. Будь ласка. І до коледжу я завтра не піду. Добре? — Еріка підняла очі на батька. Той тільки мовчки кивнув з задумливим похмурим виглядом.

 ***

Зак недбало кинув на столик ключі від машини.

— Судячи з твоєї задоволеної пики, у тебе було шалене спаровування з однією солодкою красунею, — промовив з напівтемряви Тайгер.

— Помиляєшся, це щось інше. І цей незайманий мед я взяв першим, — Зак посміхнувся, розвалившись у кріслі.

— Воу-воу, наш хлопчик помстився Дену Мейсону і тепер він нарешті займатиметься чимось більш серйозним… сподіваюся.

— Ніякої помсти, брате. Еріка справді мені дуже подобається, і мені навіть плювати, що вона пов'язана з цим придурком! Я хочу її, хочу бути з нею. І ти навіть можеш це ніяк не коментувати! — Зак підвівся, легко збігаючи сходами, а Тайгер так і залишився сидіти в задумливій позі.

…

Еріка заснула наче скошена і проспала до обіду, ледве змусивши себе піднятися з ліжка. На щастя, вдома нікого не було. 

«Як раз вдалий час подумати про все, що зі мною сталося за останню добу» 

Телефон мовчав, не було прийнято жодного повідомлення, але це не засмучувало і не дивувало її. Копаючись в своїх думках, Еріка так і не змогла дати всьому цьому якогось визначення. Але чомусь тепер вся та зухвалість і брутальність Зака при їхніх перших зустрічах, цей його навіжений пес, вже не здавалися їй чимось катастрофічним, не було забарвлене такими негативними відтінками, як раніше. Її більше дратували власні вчинки.