Розділ 7

— А тобі яке діло?! Живи та радій, Заккарі Блеквуд! І дай мені нарешті спокій! Відвали! Ясно, чи ні? - відмахнулася вона, гордо простуючи узбіччям, ледве помітно здригаючись від холодних крапель, які падали за комір. І тут, на повільному ходу, відчинилися задні дверцята авто:

— Просто мій брат хотів сказати, що під його зовнішньою грубою оболонкою засранця, доволі гучно б'ється серце благородного лицаря, — проказав м'який, чарівний баритон. — Сідай в машину, ти застудишся. Будь ласка, — до неї простягнулася чоловіча долоня, і Еріка сіпнулася, впізнавши в ньому того хлопця з бару, але відмовити чомусь не змогла. Подавши йому свою руку, вона заскочила на заднє сидіння, де їй вже простягали рушник.

— Дякую, — тихо прошепотіла вона, відводячи від нього погляд, розуміючи, що ось так витріщатися на хлопця майже непристойно.

— Мене звуть Тайгер Блеквуд, але друзі та рідні звуть мене Тай.

І знову їхні погляди на секунду перетнулися. Було щось таке в цьому вродливому хлопцеві, щось небезпечне, що змушувало стискатися та коритися. Еріка відчувала цю небезпеку всім своїм єством.

— Як просувається постановка п'єси? — знущально посміхнувшись, обернувся до неї Зак.

— Завдяки тобі — чудово! — не витримавши, уїдливо відповіла вона, але Зак при цьому якось так дивно подивився на неї, що вона навіть на якийсь час розгубилася. — А також заняття з малечею і турбота про парк, — додала Еріка вже стриманіше, але все одно із сарказмом. — Все постійно нагадує про тебе, навіть не знаю, як зможу потім без цього жити. Може, знову спробувати здійснити напад на якогось придурка? — але раптом Еріка помітила  машину Даніеля, яка щойно пролетіла повз. Брат, мабуть, мчав рятувати її від зливи.

— Це Ден! Заку, розверни машину! Ну, або хоча б дай мені телефон, я повинна зателефонувати! — мало не благала вона, навіть забувши на секунду про війну з Блеквудами.

— Перелазь вперед, — з готовністю кинув їй Зак. Але коли Еріка сіла поруч із ним в надії, що зараз він позичить їй свій телефон і вона заспокоїть брата — граючи жовнами, Зак раптом зло процідив крізь зуби:

— Телефону у мене немає, особливо такого, з якого можна зателефонувати Даніелю Мейсону. І розвертатися я теж не збираюся, бо я тобі вже сказав, що сам відвезу тебе!

— Тоді зупини, я вийду! — роздратовано кинула вона, намагаючись перекричати дощ, який навіжено барабанив по даху машини.

— Ні! Ти не вийдеш, поки я тобі цього не дозволю! — різко відрізав Зак.

Еріка судомно зітхнула, відвернувшись до вікна, женучи від себе страхітливі  передчуття. Але через деякий час вона все ж таки промовила, точніше, запитала:

— Чому? Ну чому ви так ненавидите один одного? Розумні і дорослі люди так не чинять. Це дикість, врешті-решт!

— Абсолютно з тобою згоден. Дитячий садок! — подав ззаду голос Тайгер, помітно потішаючись з усього цього.

— Еріко, і це говориш ти?! — вигукнув Зак, знову якось дивно глянувши на неї, тільки вже зблизька. — Це заявляє дівчина, яка не може пробачити своєму батькові, досі нормально не розмовляючи з ним через дитячі образи?! Дівчина, у якої на тілі є тату, фраза латиною: «Ніколи не плач, нікому не вір». Продовжити?

Еріка вражено застигла з відкритим ротом. По-перше, тому що її саму звинувачували в лицемірстві, а по-друге, тату було набите в такому місці, що побачити його могла тільки людина, яка бачила її повністю голою, а Зак не міг бути цією людиною. Він взагалі поводився так, немов вони були близькі і це збивало з пантелику.

— Хлопці часто з'ясовують відносини між собою, — перервав паузу Тай. — А у Дена із Заком є купа причин для цього. А ще я думаю, що тобі Еріко, не варто влазити в це протистояння, — він говорив тихо, але навіть цей м'який голос припечатував до місця якоюсь невидимою силою.

— А смерть його матері якось стосується цього протистояння? — обережно поцікавилася вона. І те, як брати Блеквуди переглянулися між собою, не пройшло повз її увагу.

— В принципі, усі події пов’язані між собою. Але Ден несправедливий, — вже жорсткіше кинув Тайгер.

— Чому?

— А ти впевнена, що хочеш знати? — не витримав Зак. — Тобі це ні до чого. Ти ж хочеш спокійно спати по ночах, обійнявши свого облізлого ведмедика? Хоча, тобі вже напевно наплели про нашу сім'ю бозна яких дурниць. О, судячи з твого обличчя, таки наплели!

— Куди ти звернув?! — злякано заметушилася дівчина, помітивши, що ця дорога зовсім не веде до будинку її батька.

— Спочатку закину Тайгера, а потім тебе, — кинув Зак, але по його очах теж було помітно, що з ним щось відбувається.

— От дідько! І навіщо я тільки сіла до тебе в машину! Треба бути останньою дурепою, щоб тобі повірити, — тихо видихнула Еріка, дивлячись, як машина Зака мчить вперед, врізаючись в непроглядну стіну зливи. — Ти, напевно, зробив це спеціально, аби лише позлити Даніеля. Адже так? — запитала вона вже голосніше.

Але він не відповів, метнувши на неї погляд з-під насуплених чорних брів. А у неї все більше складалося враження, що вона сидить на голках і розпечене повітря здавлює її палаючим обручом. Особливо це відчувалося ззаду і їй зовсім не хотілося озиратися, щоб не дай боже не зустрітися поглядом з очима Тайгера, які вивертали її навиворіт.

— Звідки ти знаєш? Про тату і про... ведмедика? Хто тобі сказав? — промовила Еріка, намагаючись хоч якось розвіяти свої неприємні відчуття.

Але її питання знову зустріла ігноруюча тиша, а Еріку стиснув за горло якийсь незрозумілий паралізуючий страх. 

Незабаром машина зупинилася біля будинку з розмитими через дощ обрисами. Тай було відчинив дверцята, але потім щось вимовив вимогливим тоном абсолютно незрозумілою для неї мовою. Еріці здавалося, що хлопці грубо сперечаються між собою і вони вочевидь не бажали присвячувати її у все це.

— «Заку, дай дівчині спокій! Ти можеш далеко зайти і це дуже погано скінчитися, повір мені!»

— «Тебе це вже не стосується, брате! Дякую за допомогу, але з нею я як-небудь сам розберуся! Зараз просто залиш мене!»