Розділ 6

— Іди геть. Цього разу у мене навіть немає печива. А ще я на тебе сердита. Марш додому, до Зака, або хто там тебе підіслав, — насупившись, сказала вона, знову закрившись від пса недбало зібраними аркушами. Але через хвилину його мокрий ніс ткнувся їй в руку. Пес загавкав, привертаючи її увагу.

— Ну і настирливий же ти! Я не хочу грати зі злими псами, відчепися від мене. І сміття сьогодні не буде, тож відвали, знайди собі іншу жертву.

Дивлячись на неї з-під лоба, пес загарчав, але не пішов, а ліг біля неї, продовжуючи спостерігати розумними чорними очима.

Витративши ще трохи часу на вивчення ролі, застогнавши Еріка опустила ненависний текст, розкидавши аркуші по траві:

— Боже милий, яка ж це нісенітниця! Відчуваю себе ідіоткою, і все більше хочеться придушити Емму Річі! Це справжня кара! Я вже дійсно шкодую, що не стрималася і так бурхливо відреагувала на Зака, — пробурмотіла вона. А пес при цьому насторожено підняв голову. — Що дивишся? Так і перекажи своєму господареві... Схоже, я загрузла в цьому містечку, — продовжувала міркувати вголос Еріка. — А може, воно не таке вже й погано? Я починаю прив'язуватися до Даніеля, мені подобаються його друзі. А ще батько. ...Як же все складно! Господи, та я розмовляю з собакою! Отакої, запущений випадок. Схоже, мені б теж не завадив психолог.

Пес по-своєму розцінив її вигук. Він раптом кинувся до дівчини і, схопивши в зуби кілька папірців, відбіг трохи вбік, завмерши з грайливим виглядом.

— О, ні! Не починай. Негайно віддай! — простягнувши руку, Еріка майже підкралася до нього, але в останню секунду пес ухилився і знову дременув. — Гей, міняю папір на палицю. Ні? Чого ж ти хочеш, щоб я пограла з тобою? Віддай мені це і я готова тобі пробачити. Ну, будь ласка, будь хорошим хлопчиком. Не може собака з такими гарними очима бути злюкою. Давай дружити, га, красунчику? Обіцяю, наступного разу принести тобі цукрову кісточку!

І, здається, пес вирішив змилувався над нею, виплюнувши пом'яті аркуші.

— Дуже добре, нарешті ми з тобою знайшли спільну мову! — підповзла до нього ближче Еріка. — У мене є ідея. Давай, ти будеш моїм партнером Чарлі і я на тобі буду відпрацьовувати свою роль. Божеволіти так за правилами, — заглянувши до своїх реплік і зобразивши страждання на своєму обличчі, Еріка продекламувала, дивлячись на пса: «О, Чарлі! Те, що твої очі не бачать зовсім не означає, що вони не дивляться мені в душу! Не минає й хвилини, щоб я не думала про тебе, про твої слова, про твою внутрішню силу. Ти мав рацію, ти не помилявся. Я оступилася, зробила стільки жахливих помилок, але тепер я прозріла! Стань же моїм поводирем, моїм вчителем!»

Зробивши паузу, Еріка знову стала сама собою, вийшовши з ролі.

— І як тобі? Чорті що, правда ж? А в кінці цієї промови потрібно було ще дописати: «Я твоя, візьми мене прямо тут!» Ну чим не еротичні фантазії місіс Річі? Гей, не сиди з такою збентеженою мордою! Ти ж пес, тебе це не повинно хвилювати. Ти такий смішний, — Еріка розсміялася, почухавши пса за вухом. — Ну що, продовжимо, чи з'їмо ці аркуші разом? — хитро примружилася вона.

Відчувши її веселий настрій, пес радісно заграючи з нею, почав активно тицяти в неї своїм мокрим носом і, діставшись до обличчя, взявся безсоромно лизати щоки дівчині, яка покотилася зі сміху.

 ***

Навскоси від узлісся, до величезного особняка мчав чорний пес. У якийсь момент його обрис почав розмиватися, формуючи інший — високу, м'язисту статуру темноволосого хлопця. І ось вже не пес, а юнак в обтягуючих джинсах і з голим торсом, легкою ходою підходить до будинку.

— Гей, Заку! — гукнув його один з кузенів. — Ну як, вкусив дівчину за дупцю?

— Ще ні, треба ж щось залишити на десерт! — зухвало посміхнувся йому Зак, струснувши головою.

— Заку! — голос Тайгера, який раптом перегородив йому дорогу, пролунав суворо. — Зайди до батька, він хоче бачити тебе.

…Здавалося, що батько дивиться в одну точку, не помічаючи шереху його кроків, але це тільки здавалося. Насправді ж батько бачив навіть більше, ніж Заку цього хотілося. Тому він стояв мовчки, поки батько не зволить із ним заговорити.

— Через місяць настане потрібна фаза, Заку. Ми можемо провести ритуал твого становлення. Ти повинен визначитися, чи ти готовий. І якщо так, то ґрунтовно підготуватися, а не витрачати силу на бездарні вимахування. Але це повинно бути твоїм бажанням, внутрішнім імпульсом. Ти обов'язково відчуєш його. Я буду сподіватися, що найближчим часом ти порозумнішаєш.

— Так батьку, я думаю над цим, — смиренно пробурмотів Зак, опустивши голову.

— Ти думаєш про дурощі, Заку, але аж ніяк не про головне! Я не маю права квапити тебе, але я наполягаю, щоб ти серйозніше ставився до свого дару. Іди.

 ***

Збираючись знову до парку, Еріка навіть не сумнівалася, що пес знову буде там. Тому вона прихопила з собою навіть обіцяну йому кісточку, метушливо приховавши її в сумці, поки ніхто з домашніх не помітив і не почав ставити дурні питання. Про свою минулу зустріч із собакою Зака вона вирішила Даніелю не розповідати.

І пес дійсно з'явився відразу ж, щойно вона вмостилася на траві.

— Похвально, ви не пропустили жодної репетиції, загадковий містере Ікс, — жартівливо промовила вона, погладивши виляючого хвостом пса. — Почнемо? Ось тільки поцілунок у нас з тобою відрепетирувати не вийде. Вірніше ти намагаєшся, але виходить якось не так, — Еріка дзвінко розсміялася. Останнім часом у неї тримався дивно піднесений настрій, причину якого вона поки не знаходила.

Обійнявши пса однією рукою, вона репетирувала свій останній монолог першої частини п'єси, заглядаючи в нелюдські очі свого дивного партнера:

— «Чарлі, я так кохаю тебе і буду кохати тебе вічно! Ти живеш в моїй душі, палаєш там незгасним вогнем. Ти не залишив мене. Я пам'ятаю. Ти краще, що було в моєму житті. Магія твоєї любові зробила чудове перетворення, тепер я інша. У світі не вистачить слів, щоб висловити тобі всю вдячність і свою любов. Сподіваюся, що твоя душа це відчуває». Потім, — пробурмотіла Еріка, — Вона цілує його в холодні губи і заливається сльозами. Кінець першої частини. А в другій вона зустріне іншого поганого гарного хлопця і з головою порине в нову любов. Це буде остання постановка, в якій я граю! ...Зак урочисто може сурмити у фанфари, бо цим театром, він покарав мене по повній програмі! Хоча, з тобою, мій хвостатий друже, я провела незабутні хвилини! Гаразд, я й так простирчала тут з тобою вже цілих дві години. Мені час повертатися додому, — Еріка дістала свій телефон, збираючись зателефонувати Дену, але пес раптом рвучко і спритно схопив телефон в пащу і стрімголов понісся в гущу парку.