Розділ 3

— Так, я розумію вас, містере Барсет, я сплачу за ремонт вікна. Звичайно, шериф поговорить з нею. Ви, безумовно, маєте рацію, вона могла комусь нашкодити, але ж на щастя в цей час внизу нікого не було, — стримано виправдовувався її батько перед директором коледжу, в той час як вона сиділа в коридорі і чула кожне слово. — Цьому має бути пояснення, я обов'язково поговорю з дочкою і розберуся.

— Чому ти це зробила? — Даніель примчав відразу ж після закінчення занять. — Ця штука могла проломити комусь голову! Добре якщо Заку, але ж ти в нього не влучила. І у що це вилилося?

— Ну, я все ж таки домоглася того, що тепер мене вважають поганою дівчинкою, — знехотя промовила Еріка, театрально зітхнувши. — Ще мені належить вислухати нотацію шерифа, стати безстроковим волонтером у парку і взяти участь у постановці драмгуртка, яким так пишається наш коледж. Повний відстій. І все це завдяки Блеквуду, який, бачте, не став писати на мене скаргу! А ще мені доведеться вибачитися перед цим придурком при свідках! От дідько! Краще б мене посадили за ґрати, тоді хоча б не довелося бачити його пику.

— Ти про Зака?

— Ні... про батька, — прошепотіла Еріка, відводячи погляд.

Наступної хвилини з кабінету вийшли Філіп Мейсон і директор Барсет.

— Отже, Еріко. Зак досі в холі, і я хочу, щоб ти публічно принесла йому свої вибачення, — сухо кинув директор, стиснувши губи, аж ніяк не приховуючи свого осуду. Та схоже, що його невдоволення діяло тільки на їхнього батька. Еріці було все одно, що думає про неї цей кремезний директор Ален Барсет, який страждав від задухи, а Даніеля це взагалі веселило. 

Внизу, в холі, юрмилися студенти, в тому числі Зак Блеквуд і його шайка. Еріка підійшла прямо до нього і чітко та голосно вимовила йому в обличчя кожного своє слово:

— Я не збираюся вибачатися, бо не почуваю себе винною! Ти, Блеквуд, сам спровокував ситуацію і якщо ти не залишиш мене у спокої — я не можу обіцяти, що не візьму до рук що-небудь більш важке!

«Чому батько раптом так зблід?» — промайнуло у неї в думках. На реакцію інших їй було плювати.

— Це обурливо, міс Мейсон! Це ... вже не входить ні в які рамки! — вибухнув директор коледжу, віддано заглядаючи в очі Блеквуду.

— Гаразд, мені й не потрібні були її вибачення, — недбало кинув Зак, посміхаючись і пронизуючи дівчину злим колючим поглядом. — Вона і так вже покарана. Хоча сумніваюся, що в парку тепер стане безпечно. І так, я обов'язково прийду на виставу, крихітко. Може, навіть буду аплодувати стоячи, а можливо закидаю тебе тухлими помідорами. Ти вже постарайся, щоб мені сподобалося, — знову скривив він свої красиві губи в презирливій посмішці.

Еріка проводила цього високого чорнявого хлопця важким ненависним поглядом. Довгу промова шерифа вона пропустила повз вуха, хоча слухала його з опущеною головою, періодично киваючи з неупередженим виразом обличчя. Але судячи з того, як мовчав батько — можна було визначити, як сильно він був засмучений. І саме Даніель перервав цю паузу дорогою додому:

— Тату, ти ж знаєш, хто такі Блеквуди! Зак заслужив, аби йому ще раз натовкли пику. Ну, здали у неї нерви. І що тут такого?! Це нормальна реакція на такого, як він!

— А те, що ти сам щойно відповів на своє запитання, — тихо вимовив Філ. — Ти знаєш, хто такі Блеквуди. У лісі не так небезпечно, як пору із цією сім'єю. І особливо, якщо бити по їхньому самолюбству! Ти вчинила необачно та нерозумно, Еріко. Я забороняю тобі наближатися до будь-кого з них!

— Подібні виховні кроки свідомо приречені на провал! — зухвало кинула вона, пізно згадавши, що обіцяла собі взагалі із ним не розмовляти. — Все заборонене притягує! Якщо вони такі небезпечні — не потрібно було мене сюди привозити! — потім повернувшись до брата, Еріка запитала його вже іншим тоном, — Хто вся ця свита поруч із Заком?

— Його двоюрідні і троюрідні брати. Але в маєтку є й старші брати. Вони завжди тримаються разом... зграєю. І батько має рацію, тобі краще не нариватися на цих хлопців. Вони... занадто злопам'ятні та мстиві. Збоченці одним словом. Зрозуміла?

Еріка знизала плечима. І ось таким бурхливим днем позначився її приїзд у Грінсвіль. Навіть сон, здавалося, був цієї ночі проти неї. Вона крутилася і зітхала в ліжку, поки не скочила і не схопила плюшевого ведмедика, почапавши за ним по підлозі босими ногами. Через незавішану фіранку, на підлогу падала тінь ворона, що сидів на гілці, пильно спостерігаючи за дівчиною. 

 ***

— Тобі склали новий розклад? — Ден на ходу закинув рюкзак на плечі. — Забрати тебе сьогодні? О котрій закінчуються твої виправні заняття?

— Не знаю, може о п'ятій. Сьогодні у мене розучування ролі, завтра прибирання у парку, післязавтра треба готуватися до тестів і потім знову по новому колу. Боже, я ненавиджу це місто! — Еріка прискорила крок.

Тепер її заняття не перетиналися з розкладом Блеквудів, а в перервах вона навмисне зберігала дистанцію. І не тому, що стала раптом боятися, а тому що Зак асоціювався у неї з тим нестерпним типажом хлопців, яких вона зневажала, навіть якщо в них була така офігенна зовнішність.

— Знаєш, я б на твоєму місці не сварилася з Блеквудами, — несподівано заговорила з нею в туалеті одна зі студенток. — Це ні до чого доброго не призведе.

— Ну, ось ти на своєму місці і не сварися, а я на своєму буду робити те, що сама вирішу! — грубо відповіла їй Еріка.

— Нерозумно. Ти тут людина нова. Але вже давно помічено, що ті, хто переходять дорогу Блеквудам — потім жорстоко за це розплачуються. Шкода, що і Даніель зі своїми друзями не хоче прислухатися і чинити обережніше.

— Може, їм не властиве боягузтво? — вже почала нервувати Еріка.

— Не в боягузтві справа, а в здоровому грузді. Блеквуди непрості люди і про це в нашому місті кожен знає. Я не кажу, що перед ними треба схилятися. І Зак дійсно зухвалий дурень, поруч з яким відчуваєш себе повною нікчемою, але є й інші члени його сім'ї, які жартувати не люблять.