Розділ 2

Спалося неспокійно. Всю ніч мучили якісь тривожні сни, які після пробудження неможливо було розбірливо описати. Тому подивившись у вікно на теплий сонячний ранок — Еріка лише важко зітхнула. Цей ранок, саме в цьому місці, аж ніяк її не радував. В голові визрівали плани, один страшніший за інший, і ще... це мерзенне відчуття внутрішньої боротьби остаточно її гнітило.

Знехотя спустившись, вона навіть не привіталася, старанно уникаючи поглядів батька. Позавчора, дорогою в цю глухомань, сидячи на задньому сидінні, Еріка вирішила для себе, що якщо раптом жоден з її планів так і не вдасться реалізувати, то вона все ж таки постарається закінчити цей навчальний рік у місцевому коледжі, а потім вступить до якого-небудь універу аби лише подалі від ненависного опікуна. Тому, хоч би як вона проклинала новий день, Еріка чітко усвідомлювала, що сьогодні все ж таки доведеться піти і дізнатися розклад лекцій.

— Поснідаєш? Даніель відвезе тебе і допоможе освоїтися, — Філ вирішив триматися як ні в чому не бувало, тільки в очах чітко відзначався біль.

Але нею була випита лише чашка кави, і не сказавши ані слова, не чекаючи брата, вона вирушила прямо по дорозі в бік центру, де, як їй здавалося, знаходився коледж.

Даніель наздогнав її на машині хвилин через десять.

— Дихати свіжим повітрям це, звісно, кльово, ходьба і таке інше, — кинув він, відчиняючи вікно, — Але постараюся без епітетів на твою адресу. Тільки факти, міс. Йти пішки до коледжу десь близько години, ніколи не вистачало мужності перевірити особисто. І попутки, які трапляються не часто, ловити не раджу, бо тут мешкає багато навіжених типів, типу чужаки мисливці або божевільні аборигени. Сідай, не викаблучуйся. Якщо ти стерво, то стерви в першу чергу завжди думають про себе коханих, бережуть та балують, і точно не чешуть пішки узбіччям десять кілометрів. Мені що тебе вчити треба?

Хоч як іронічно прозвучали його слова, Еріка все ж таки встигла зважити всі «за» та «проти», і зрозуміла, що бажання топати пішки в таку далечінь у неї немає. Тому вона впевнено забралася на заднє сидіння і кивнула, посміхнувшись Даніелю.

— Мовчати не люблю. Тому зроблю тобі невеличкий екскурс в історію цієї глибинки, — відразу ж заговорив він. — Ще до відкриття Колумбом цього материка ці землі, як ти вже знаєш, належали червоношкірим племенам. Але, як не старалися поселенці витіснити аборигенів з території нинішнього Грінсвіля, нічого у них так і не вийшло. Індіанці виявилися на рідкість впертими та підступними, із завзятістю чіпляючись і вигризаючи собі місце під сонцем. Їхні нащадки живуть тут і досі, змішавшись з білим і кольоровим населенням, вони все одно продовжують називати себе енеками. Чому я заговорив про це? Тому що тобі доведеться зіткнутися з протистоянням, яке у нас із ними прийняло нездоровий характер. Мені здається, що їм з самого дитинства спеціально прищеплюють ненависть до усіх, хто хоч чимось від них відрізняється. Є тут поблизу величезна садиба Блеквудів, їхнє родове гніздо в буквальному сенсі цього слова. Так ось, це сімейство прямі нащадки тих самих індіанців. Вони заправляють в нашому місті. У Грінсвілі їм належить солідна частина нерухомості. Багато хто їх боїться, інші вважають за краще триматися осторонь і обходити їх десятою дорогою, а є і такі як я, які вважають їх придурками. Але не через те, що вони продовжують вважати себе корінними мешканцями цього материка, ні я не расист. Особисто я не переношу Блеквудів, тому що вони кінчені покидьки. Але з іншого боку, якби не сутички з Блеквудами — тут усі б давно скисли від нудьги. Міська влада, звичайно ж, якось намагається урізноманітнити дозвілля. Наприклад, мерія влаштовує ярмарки, бали, свята і благодійні заходи, але це, чи знаєш, з роками приїдається. Один і той же сценарій: розіграш холостяків, парад карнавальних костюмів, збір волонтерів на очистку міського парку і так далі. Ну і ще одна визначна пам'ятка — це місцева дика природа, ліс і всі принади, включаючи хижаків. Тому шастати лісом не раджу. І приготуйся, в наше містечко рідко приїжджають красуні з великих мегаполісів. Тож ти будеш у всіх на виду. Доведеться спілкуватися, сотню раз переказуючи свою історію.

— Навіть не збираюся, — незворушно похитала головою Еріка. — Мені плювати на це місто. Я тут проїздом.

— Подивимося, — багатозначно скинувши брови, промовив Даніель, повертаючи на стоянку авто. — У будь-якому випадку, за сьогодні ми з тобою ще не раз перетнемося, і хоч би як ти не намагалася демонструвати свою байдужість і зневагу — я тобі потрібен. Ну, хоча б для того, щоб відвезти назад додому.

— Хм, я з легкістю зможу знайти того, хто зробить це замість тебе.

— Не впевнений. У мене тут багато друзів, і вони не стануть допомагати тобі, якщо помітять, що ти проти мене. Ну і серед недругів ти не знайдеш охочих, бо той факт, що ти моя сестра — вже автоматично робить тебе ізгоєм. Тому міняй стратегію, сестричко. Адміністративний корпус он там, — вказав Ден рукою.

Вона намагалася ігнорувати погляди занадто допитливих, але вони прилипали до неї на кожному кроці. Деякі психи навіть ходили за нею слідом, щоб краще роздивитися, ніби вона прибула з іншої галактики, і відрізнялася від них кількістю кінцівок. Еріка тільки невдоволено підтискала губи, навмисно відмовляючись зближуватися хоч з кимось.

До своєї аудиторії вона потрапила, коли заняття вже почалися. Спізнюватися — було якщо не її рисою характеру, то тоді це точно було її хобі. Викладач, який був вимушений зупинити урок, так само як і усі інші зміряв її вивчаючим поглядом, поправляючи сповзаючі окуляри.

— Ну що ж, міс Мейсон, наступного разу попрошу вас не спізнюватися. Займайте вільне місце і продовжимо екскурс в історію.

Проходячи між рядами, Еріка мимоволі почула приглушений зневажливий шепіт, адресований у її бік:

— Яке до жаху знайоме і огидне прізвище. І хто дозволяє їм розмножуватися?

Вона встигла побіжно глянути на хлопця, який кинув ці бридкі слова. Ось у кого на обличчі було написано відверте і непідробне презирство. І протягом усього уроку дівчина відчувала на собі його убивчі погляди і не лише його. Крадькома, спостерігаючи за ними в свою чергу, Еріка виявила певну схожість між деякими студентами. Бронзовий відтінок шкіри, темне волосся, розріз очей — говорили про те, що якщо вони не родичі, то хлопці точно належать певній етнічній групі. Вона навіть усміхнулася про себе, подумавши, що й сама ненавидить своє прізвище, і не хотіла б мати нічого спільного зі своєю новою сім'єю. І все це дуже скидалося на іронію долі, існування якої Еріка так старанно відмітала.