Розділ 1

 Для когось любов - це найвищий дар,

але є ті, для кого любов ... це прокляття.

— Я просто не можу навіть собі уявити, як я буду жити разом із ним! Бачити його не хочу! Я не хочу, аби мене хоч щось пов'язувало з цією людиною! Як таке могло статися?! Чому саме він став моїм опікуном?! Я вже повнолітня, мені вісімнадцять і я хочу жити з тобою, Фейт! — розгнівана дівчина носилася кімнатою, вигрібаючи з полиць свої речі і з психами кидаючи їх на підлогу. В той час, як сестра її покійної матері, трохи старша за саму дівчину, терпляче спостерігала за її істерикою.

— Еріко, адже він твій батько і цим все сказано. Кому, на твою думку, могли передати опікунство, твоєму рідному батькові або кузині твоєї матері? За законом, поки тобі не виповниться двадцять один рік, Філіп буде тобою опікуватися. Припини метати блискавки або я почну тебе боятися, — досить спокійно вимовила Фейт, стоячи на порозі.

— Він зрадник! — з категоричною озлобленістю різко кинула дівчина. — Він залишив мене і маму багато років тому, відмовившись від нас! — Еріка несамовито жбурнула свій піджак у розкриту дорожню валізу, ображено, але все ж таки з прихованою надією, поглянувши на Фейт.

— Філіп сам наполіг на опікунстві. А їхні стосунки з твоєю матір'ю були занадто заплутаними. Я його анітрохи не виправдовую, але і того факту, що він твій батько вже ніхто і ніщо не зможе спростувати. Само собою ти будеш приїздити до мене у гості. В сотий раз тобі повторюю — шукай позитивні моменти! Врешті-решт, у тебе з'явиться брат.

— Позитивні?! Фейт, ти верзеш дурниці! А що ж такого позитивного в смерті мами? У мене паніка. ...Фейт, я не хочу жити з батьком і братом, якого ніколи навіть не бачила, — Еріка втомлено опустилася на ліжко, безсило опустивши руки, усвідомлюючи, що ні злість, ні істерика нічого не змінять.

— Коли я говорила про позитивні моменти, я не мала на увазі смерть Хелен, і ти мене прекрасно розумієш, — Фейт підійшла і сіла поруч, обійнявши дівчину. — Спробуй опанувати свої емоції. Нерозумно піднімати бурю за цих обставин.

— А я все одно зроблю наше спілкування з Філіпом Мейсоном нестерпним. Він не витримає і здасть мене назад, як неякісний товар! Зі шкіри геть вилізу! Тож ідилії дочки і батька у фіналі не буде!

— Ну ти й злюка. І звідки в тебе це береться? Я тебе не впізнаю, чесне слово. А де та мила, весела розумниця? Еріко, Еріко, — Фейт зітхнула. — Я думала ти набагато мудріша і доросліша.

— А я думала, що в сімнадцять можна відриватися без докорів сумління і нарешті відчути себе господарем життя, але ж ні! Закони пильно оберігають чесних громадян від підростаючого покоління. Немов цуценята в розпліднику... навколо самі клітки, — вже шепочучи, розсерджено стиснувши губи, Еріка застебнула блискавку на валізі. — Я буду сумувати! ...Розуму незбагненно!

Вона потягнулася поглядом, і молода жінка, деякими рисами так схожа на її матір, знову простягнула до неї руки. Обійми перервала сама Еріка. Відсторонившись, вона рвучко схопила свою сумку та валізу і, не озираючись, понеслась сходами вниз на вулицю.

Де біля машини, намагаючись придушити неабияке хвилювання, топтався чоловік років сорока п'яти, розминаючи холодні пальці рук. Він вкотре уявляв, як пройде їхня зустріч, які слова він підбере побачивши дочку... яку не бачив цілих десять років. Філіп нервував беручи до уваги, з яким завзяттям його дочка ігнорувала всі його попередні спроби зблизитися з нею протягом цих самих років. І хоча її мати, Хелен, ніколи не була проти їхніх побачень, затамувавши образу, дівчинка категорично відмовлялася бачитися з батьком. Та навіть ставши дорослою дівчиною вона не змінювала своїх рішень. І якби не ця передчасна смерть Хелен, напевно, все так би й залишилося на своїх місцях: його наполегливі спроби і принципова холодність з боку дочки. Філіп був упевнений в цьому. Він так само прекрасно розумів, що тепер буде не просто надолужити згаяне, але ж і він був не менше впертим. Тому що попри все він любив свою дівчинку і дуже хотів їй сказати про це...

— Привіт, Еріко! — видихнув він, хапаючись зачарованим поглядом дівчини, яка перетворилася на справжню красуню. Серце батька схвильовано защеміло.

У відповідь лише щільно стиснуті губи, колючий погляд зелених очей, горда спина і задні дверцята авто, якими вона навмисно хряпнула.

— Ти повинен був розуміти, коли усе це затівав, що просто «привіт, Еріко» буде недостатньо, — пролунав позаду нього голос Фейт.

— Знаю. Сподіваюся, ми впораємося, — зітхаючи, Філіп нишком кинув стурбований погляд на дівчину, яка сиділа на задньому сидінні. — Бувай, Фейт.

Фейт з гіркотою кивнула, струснувши своїми рудими кучерями:

— Бувай, — прошепотіла вона, коли авто вже зашаруділо по гравію. — Тільки мені щось мало віриться, Філіпе, що у тебе вистачить терпіння та сил.

…

— Ти навіть не уявляєш, який я радий бачити тебе! Нарешті! Еріко, я чекав цього довгих десять років! — Філіп почекав, точніше з величезним нетерпінням вистраждав цю повислу напружену тишу, і заговорив, поглядаючи на неї в дзеркало заднього виду. — Я знаю, ти грандіозно на мене сердита, але ти не давала мені шансу, Еріко. Для того, щоб довести, що щоб там не сталося в нашому житті — я батько, який любить свою дочку. Ти нічого не знаєш, не в курсі того, що за обставини тоді склалися, тому не маєш права так суворо мене засуджувати.

— Зупини машину! — пролунав ззаду її розсерджений голос.

— Що? Навіщо?

— Бо мене зараз знудить від твоєї ретельно підготовленої, вступної лицемірної промови! Є дві речі, які не змінити: це те, що, нажаль, ти мій батько і те, що я тебе ненавиджу! Тебе і все, що з тобою пов'язане: твоє довбане місто, твій будинок, твого сина і навіть твоїх сусідів, які, можливо, навіть дуже милі люди. Але я нічого не можу з собою вдіяти, бо так, я принципова і я не можу забути того дня, коли ти пішов! Я не можу пробачити! І ще… надалі не обтяжуйся кидатися словами. Краще стули писок і тримай кермо мовчки... татусю.