Розділ 1. Ніч в Середньому Місті

Місячна ніч, Середнє Місто Євіанни

Кажуть, що ніч — це найкращий час для крадіжок: заходиш до будинку і забираєш усе цінне, поки господарі сплять. Але це під силу лише справжнім майстрам цієї справи. Під ногами новачка обов'язково зарипить погано прибита дошка, а відмичка клацне занадто гучно у, здавалося б, простому замку.

Ні, такі, як я, працюють інакше. Справжній майстер-злодій не дасть господарю прокинутися від підозрілих звуків; не дасть власнику гаманця помітити зникнення грошей. Ціна за ці помилки занадто висока, і варта міста із задоволенням її стягне. А я їм платити не збираюся: ні грошима, ні своїм життям. Особливо своїм життям.

За справу треба братися в першу чергу розумом, а потім уже діями. Кожен наступний крок треба виважити, інакше в Євіанні, столиці Імперії, не виживеш. Варто лише зробити невірний рух, як опинишся на межі життя та смерті. Місто наповнене вартою, лицарськими орденами та храмовниками. І саме останніх люди моєї професії люблять менше за інших. Храмовника не підкупити, не налякати, і єдиний спосіб залишитися на волі й живим — це взагалі не траплятися йому на очі. Їхні божества дають їм надлюдські сили, а моя скромна особа покладається лише на власні вміння.

Та цієї ночі мене похвилювали хіба що двоє вартових, від поглядів яких я сховався у тіні одного з будинків.

— Мій брат каже, що у них через ці спалахи роботи побільшало, — промовив один з них, ніби навмисне голосно човгаючи взуттям по бруківці. — Позавчора всю ніч зі своїм загоном блукав по Нижньому Місту.

— Щось вполювали?

— Не те слово. Казав, що два скелети вилізли з-під будинку та бродили вулицями, а потім і зомбі навідався.

— Скелети під будинком? — здивовано перепитав вартовий. — Готовий поставити на те, що тепер у тому будинку живе той, хто їх там сховав.

— Ну так, Нижнє Місто не змінюється. А тепер ще й ці спалахи пробуджують всяку нечисть. Буквально вивалюють гріхи назовні, щоб ті ходили вулицями та нападали на людей. Здається, ніби є якась приказка про скелетів та шафи. От тільки у нас тут все місто як одна велика шафа зі скелетами.

— Страшно навіть уявити, що там у Князівствах відбувається.

— Так, їм зараз має бути не солодко, все ж Великий Ліс з ними межує.

— О, до речі, про Князівства, — змінив тему вартовий, уже коли вони пройшли повз мій сховок. — Кажуть, один із сенаторів-втікачів саме туди й подався.

— Та ну? Знайшов куди тікати. Навіть у диявола на колінках і то буде безпечніше, ніж там.

— Так, теж не зрозумів його задуму.

Голоси вартових почали слабнути, як і їхні кроки, і цього мені довелося чекати довше, ніж хотілося. Два новобранці, судячи з молодих облич, йшли досить повільно, розмовляючи про усіма вже обговорену тему: зелені спалахи, що проходяться небом із далеких земель. Так, це безумовно цікава тема для розмови двох вартових, але не настільки, щоб заважати мені робити свою справу.

Коли їхні силуети зникли за поворотом, я нарешті дозволив собі зарухатися. Якщо хтось весь цей час спостерігав за цим закутком, то, мабуть, лише тепер би помітив мою присутність. Мій вік, що ще не досяг тридцяти, все ще дозволяв мені завмирати в незручних положеннях, як, наприклад, навпочіпки, від чого старші за мене колеги вже б почали відчувати біль у колінах та спинах.

Але найважче на мене ще чекало попереду. Ніч обіцяла бути складною, враховуючи особливість замовлення мого клієнта, а також ці зелені спалахи, які, наче блискавка, освітлювали все навколо. Залишалося тільки сподіватися, що цієї ночі їх не буде.

Спершу я оглянувся навсібіч, особливу увагу приділяючи вікнам навколишніх будинків, бо завжди може бути цікава пара очей, що вирішить поспостерігати за нічними вулицями Середнього Міста. Людське безсоння — моя проблема, нехай я сам від нього й не страждаю.

Євіанну можна поділити на три частини у вигляді кілець: зовнішнє, середнє та внутрішнє. Зовнішнє Місто — найбільше за площею, найнебезпечніше та найбідніше, а часто його називають Нижнім; Середнє Місто вже менше розміром — тут живе так званий середній клас, водяться гроші, рай для таких, як я; Вище Місто — оточені високою стіною райони, де живуть лише вищі, чистокровні імперці. Там усі мають неймовірні статки, постійно отримують гроші від імператора. Імперія існує лише для того, щоб вищі імперці добре жили — це відомо всім. Але там кожен третій є магом або лицарем, тому мої колеги туди намагаються не ходити без дійсно вагомої причини. Востаннє, коли я сам там бував, то бачив вампіра — гарна причина туди більше не навідуватися. І нарешті, в самому центрі Євіанни, яка сама має просто монструозні розміри, красується імператорський замок. Його видно не лише з будь-якого місця в столиці, а навіть з інших країн. Кажуть, без магії таке побудувати було б неможливо. Саме на вежах замку добре видно відблиски від зелених спалахів, що тримають всю Імперію в напрузі. Причини виникнення спалахів поки ніхто не знає, а якщо хтось і знає — мовчить. Відомо лише те, що з кожним днем спалахи все сильнішають та пробуджують нечисть.

Жодних фігур у вікнах я не помітив, а вірити своїм очам я звик. Це дозволило мені швидко перебігти вулицю та заскочити в темний провулок. Потім пройшов через нього на іншу вулицю, все так само тримаючи погляд на вікнах та дорозі. Все ж жителі Середнього Міста не звикли ігнорувати підозрілих людей і легко можуть покликати варту. Це в Нижньому можна навіть перерізати комусь горло серед вулиці, і люди навколо лише удадуть, що нічого не бачили.