Сила вибору

Роксі стояла, важко дихаючи. Її обличчя було змученим, але сповненим гордості. Пасмо волосся вибилося з її зачіски та прилипло до лоба. Її пальці стискали планшет, немов це був найцінніший артефакт у світі.

— Ну що, — видихнула вона, повертаючись до Джейка. Її голос був спокійним, але з нотками тріумфу.

— І хто тепер стихійна відьма? — хрипко запитав він, спираючись руками на коліна та віддихуючись. Його сорочка була мокрою від поту, а волосся прилипло до чола.

— Не смішно, Джейк, — відповіла вона, змахуючи залишки пилу зі свого планшета. Вона навіть не підняла голову, лише злегка похитала нею, немов учителька, яка дивиться на учня, що не засвоїв урок. — Я все одно думаю, що книги важливіші.

— Книги, — хмикнув він, випростуючись та витираючи піт із чола. — Та ти щойно врятувала нас усіх від Вартового Безодні, використавши стихії.

Він зробив широкий жест руками, немов хотів обійняти весь хаос, що оточував їх: уламки каменю,  підпалена трава та повітря, що все ще вібрувало від магічного резонансу.

— І ти все ще тримаєшся за свої книжкові формули? — запитав він з лукавою посмішкою, в якій було більше щирого захоплення, ніж насмішки.

Роксі підняла голову та подивилася на нього так, ніби він тільки що сказав щось дуже дурне.

— Джейк, ці формули й дозволили мені це зробити. Ти думав, я просто притиснула руку до плити та побажала собі удачі? — Вона нахилила голову та підняла одну брову, її погляд був таким пронизливим, що Джейк зробив крок назад.

— Ну… — він скривився, намагаючись знайти гідну відповідь.

— Отож, — Роксі тріумфально підняла планшет і показала йому екран, на якому все ще світилися магічні схеми та розрахунки. — Це була інженерія магії, а не твої інстинкти. Я підлаштувала частоту плит під резонансну частоту Вартового, використавши потужність навколишніх кристалів. Це був не інстинкт, а чіткий розрахунок.

Їхні погляди зустрілися. У цьому мовчанні було щось більше, ніж просто пауза після битви. Це було розуміння. Непримиренне зіткнення двох світоглядів, які, попри все, змогли існувати разом.

— Система сильніша за хаос, кажеш? — Джейк повільно підійшов ближче, нахиливши голову так, ніби хотів подивитися їй у саму душу. — Може, це і так. Але знаєш, що я бачив сьогодні, Роксі?

Він торкнувся пальцем своєї скроні. — Я бачив, як твоя система розсипалася на шматки, коли Вартовий пробив печаті. Я бачив, як ти витягнула руку і відчула цей камінь.

Його голос став нижчим, тихішим, але кожне слово було чітким, як удари молота по ковадлу. — Ти не думала про формули. Ти відчула. Ти відчула її, Роксі. І саме це врятувало нас.

Роксі підняла голову, випрямилася і стиснула планшет ще міцніше. Її очі виблискували не тільки від втоми, а й від упертості. Вона зробила крок уперед, зупинившись усього за крок від Джейка. Її обличчя було всього за кілька сантиметрів від його.

— Ти завжди намагаєшся приписати все цьому своєму "відчуттю", Джейк, — її голос був холодним, але глибоким, як нічний вітер у горах. — Завжди цей інстинкт, завжди ця інтуїція. Іноді вона працює, іноді — ні. Знаєш, у чому різниця між тобою і мною?

Вона підняла планшет між ними, так, що він опинився між їхніми обличчями.

— Я роблю розрахунки. І коли на кону стоїть життя, я не покладаюся на щось таке нестабільне, як відчуття. У мене є числа. І числа не брешуть.

— А люди брешуть? — запитав він швидко, майже миттєво.

— Люди помиляються, — Роксі підняла підборіддя вище, дивлячись на нього з такою впевненістю, що її погляд міг би пробити камінь. — Але я не помиляюся. Я можу припускатися помилок у розрахунках, але не в рішенні.

Вони знову мовчали, як два суперники на полі бою, які ще не вирішили, хто виграв цей раунд. Їхні погляди були схожі на блискавки, що б'ють одна в одну.

Джейк підняв руки у жесті капітуляції, крокуючи назад із широкою посмішкою на обличчі.

— Гаразд, гаразд, інженерія магії перемагає стихійні відчуття. Ставлю лайк твоїй системі, — він підняв руки вгору, немов визнавав її перемогу. — Але коли наступного разу з'явиться якийсь Вартовий Безодні, і тобі доведеться вибирати між формулою та відчуттям, ти згадаєш цей момент.

— Тоді я просто складу кращу формулу, — спокійно відказала Роксі, опускаючи планшет. Вона посміхнулася лише одним куточком губ, її очі все ще блищали тим самим блиском перемоги.

— З тобою неможливо сперечатися, — засміявся Джейк, проходячи повз неї. Він обернувся через плече та підняв вказівний палець. — Але знаєш, що ще неможливо? Скласти формулу для спасіння світу за 10 секунд. А от відчуття можуть це зробити.

— Тоді кричи голосніше, щоб я встигла почути тебе за ці 10 секунд, — відрізала Роксі, відводячи погляд і розблоковуючи планшет. Її пальці швидко забігали по екрану, вводячи нові схеми та виправляючи старі.

— Якщо доведеться, я не просто кричатиму, я влаштую справжній концерт, — сказав Джейк, посміхаючись, наче переможець, який щойно програв змагання, але все одно знайшов, чим пишатися.

Роксі не відповіла, тільки кинула короткий погляд через плече, і цього разу в її очах було щось тепліше. Її губи знову кривилися в ту ледь помітну усмішку, яку Джейк помітив ще на початку їхньої співпраці.

— Роксі? — покликав він трохи м'якшим голосом.

— Що? — Вона навіть не обернулася, поглядаючи на символи на екрані планшета, підправляючи параметри резонансу.

— Ти зробила щось неймовірне, — він зробив паузу, ніби намагався підібрати правильні слова. — Я хочу, щоб ти це знала. Навіть якщо ти цього не визнаєш.

Роксі завмерла, її пальці зупинилися над екраном. Її плечі напружилися, і вона повільно повернула голову до нього. Її обличчя було спокійним, майже нейтральним, але погляд був надто м'яким, як для тієї відьми, яку він знав.

— Дякую, Джейк, — сказала вона тихо, але щиро. — Але ми ще не закінчили.

Вона опустила голову назад до планшета, і тепер її рухи стали чіткішими та швидшими, ніби вона знову була в зоні своєї інженерної магії.