"Межа між хаосом і порядком

Тонкий вібруючий звук вирвався з глибини кам’яної плити, наче сама земля стогнала від напруги. Вогонь свічки почав коливатися, а потім спалахнув яскравіше, ніби відповідаючи на слова Ейли. Її голос, тихий і співучий, з кожною миттю ставав сильнішим, розриваючи тишу руїн.

Раптом вітряний подих торкнувся обличчя Джейка, змушуючи його мимоволі зробити крок назад. Повітря стало таким густим, що дихати було важко. Він відчував, як сила розлому намагається вирватися, впиваючись у реальність навколо.

— Ейло, як там у тебе? — гукнув він, намагаючись перекричати наростаючий шум.

Вона не відповіла, зосередившись на заклятті. Її очі заплющилися, а руки тримали кристал над плитою, ніби той був ключем, що стримує цю енергію. Ейла відчувала, як магія розлому пручається, намагаючись прорватися крізь її бар’єр. Вона знала, що це не просто стихійна сила — щось або хтось керував цим процесом.

— Майже… — прошепотіла вона, її голос став хрипким від напруги. — Ще трохи…

Раптовий поштовх знизу підкинув плиту, кристали на мить засяяли яскравіше. Ейла похитнулася, її руки слабко тримали кристал. Джейк вчасно підхопив її, не даючи впасти. Її очі відкрилися, але в них читалася втома і розпач.

— Тут потрібні дві стихійні відьми, — прошепотіла вона, дивлячись йому прямо в очі. — Одна я не впораюся. Роксі доведеться таки змінити свій профіль діяльності…

Джейк насупився, його голос звучав скептично:

— Але стихійними народжуються, а не стають, Ейло. Це не те, чого можна навчитися з книжок.

— Це правда, — сказала Ейла, повільно випростуючись і спираючись на його плече. — Але в Роксі є потенціал. Вона може стати ближчою до стихії, якщо дозволить собі покинути межі своїх розрахунків. Її магія витає навколо, але вона її стримує, намагається підкорити формулами. А магія не терпить кайданів.

— Тобто ти хочеш, щоб я привів сюди Роксі та сказав: "Викинь свої книжки та стань стихійною відьмою"? — саркастично запитав Джейк, намагаючись приховати хвилювання за глузуванням.

Ейла легенько всміхнулася, хоча її втома була очевидною.

— Щось подібне. Але спочатку переконай її, що це необхідно. Без неї ми втратимо цей бар’єр, Джейк. Розлом не чекатиме, поки ми знайдемо інший спосіб.

Джейк відпустив її та кілька секунд мовчки дивився на плиту, з якої все ще відчувався легкий потік енергії. Його щелепа стиснулася, а погляд став жорстким.

— Вона це зненавидить, — буркнув він, піднімаючи погляд до Ейли.

— Зате залишиться живою, як і всі ми, — відповіла вона. Її голос став твердішим. — Джейк, це не просто питання вибору. Це питання виживання. І вона це зрозуміє, якщо ти донесеш це правильно.

Джейк кивнув, хоча його очі залишалися настороженими.

— Гаразд. Я приведу її. Але якщо вона почне сперечатися, я не несу за це відповідальності.

— Ти впораєшся. А тепер іди. У нас обмаль часу.

Сцена з Роксі

Роксі стояла біля планшета, її пальці рухалися швидко, перебираючи дані. Вона побачила Джейка ще до того, як він заговорив.

— Ні, — твердо сказала вона, навіть не даючи йому шансу щось пояснити.

— Що значить "ні"? — Джейк кинув їй погляд, який міг би пробити камінь. — Ти відьма чи чаклунка в цирку?

Роксі стискала планшет так, ніби він був її щитом. Її очі блищали обуренням, але в них також було щось інше — страх.

— Я маг, Джейк. І я працюю з тим, що можу контролювати. Це не цирк, це логіка. Те, що ти просиш, — це божевілля.

— А що, якщо логіка тебе не врятує, Роксі? Що, якщо все, що ти будувала, не допоможе, коли світ просто зламається? Ти хочеш залишитися осторонь і дозволити цьому статися?

Роксі опустила погляд, але лише на мить.

— Я не можу бути тим, ким ви хочете мене бачити. Я не стихійна відьма, я не Ейла.

Джейк зробив ще один крок до Роксі, його голос став гострим, як лезо.

— Якщо ти цього не зробиш, — сказав він, дивлячись їй прямо в очі, — Ейлі доведеться дозволити стихіям поглинути себе. Тільки так стихійна відьма може втримати цей розлом.

— І що це змінює?! — вибухнула Роксі. — Вона все одно впорається! Вона завжди справляється!

— НІ, — Джейк зробив крок до неї та схопив її за зап'ястя, змушуючи її подивитися йому в очі. — Цього разу ні. Якщо стихія поглине Ейлу, вона вже не повернеться. Вона зникне, Роксі. Назавжди.

Тиша нависла між ними, така густа, що можна було почути, як у далині шурхотить сніг.

— Вона може померти, — додав Джейк, вже спокійніше. — І ти будеш знати, що могла їй допомогти, але не зробила цього.

Її дихання стало частішим, очі наповнилися сумнівом і ледь помітним відчаєм.

— Що мені треба зробити? — запитала вона, відпускаючи планшет і опускаючи руки.

Джейк послабив хватку на її зап’ясті.

— Довірся їй. Довірся стихії. Ти можеш тримати баланс. Ми будемо поруч.

— І якщо я помилюся?

— То ми впадемо разом із тобою, — відказав Джейк, схрещуючи руки на грудях. — Але це краще, ніж не спробувати взагалі.

Роксі зітхнула і, здавалося, прийняла рішення.

— Веди мене до Ейли, — сказала вона, її погляд став зосередженим. — Але якщо ми впадемо — це буде на твоїй совісті, Джейк.

— Завжди було, — відповів він із легким усміхом.

Він знав, що тепер у них є шанс. І цього разу, навіть якщо вони впадуть, вони зроблять це разом.

Темрява нависла над ними, як живий купол, стискаючи простір до рівня задушливої кімнати. Кожен звук лунав гучніше, ніж мав би, а кожен рух викликав відлуння, що тремтіло у повітрі.

Джейк і Роксі стояли перед плитою, яка все ще випромінювала м'яке мерехтіння. Але це світло було слабким і тривожним, ніби полум’я лампи, що от-от згасне. Ейла опустилася на коліно біля краю плити, її плечі злегка здригалися від напруження. Вона глибоко дихала, намагаючись утримати баланс, але кожен подих давався їй усе важче.

— Ви прийшли… — глухий, багатоголосий шепіт вирвався з колодязя під плитою. — Всі троє…