Краї розлому

Глава 11

Ранкове сонце, що пробивалося крізь щільні хмари, не обіцяло спокою. Джейк стояв біля вікна, спостерігаючи за тим, як тонкі промені освітлюють засніжену вулицю. За останні кілька днів багато що змінилося, але відчуття тривоги не полишало його. Він відчував, як повітря стає важчим, як магічний баланс у місті поступово дає тріщину.

Ейла увійшла в кімнату, одягнена в теплий светр, із чашкою кави в руках. Її присутність завжди приносила тепло, але цього разу вона відчувала напругу, що наповнювала повітря.

— Ти виглядаєш так, ніби побачив ще одну Стригу, — зауважила вона, нахиливши голову.

Джейк ледь посміхнувся, але його погляд залишався прикутим до вікна.

— Це не Стрига, — тихо відповів він. — Щось більше. Щось, що ми ще не бачили.

Ейла нахмурилася, її очі уважно вдивлялися в його обличчя, намагаючись зрозуміти те, що він не договорював.

— Ти знову щось відчуваєш?

Джейк кивнув, ніби обдумуючи, як пояснити те, що коїться у нього в голові.

— Вчора вночі я не спав. Було відчуття, ніби щось намагається проникнути крізь бар’єр. Немов… тріщини стають більшими.

Ейла поставила чашку на підвіконня й повернулася до нього. Вона виглядала серйозно, хоча її голос залишався спокійним.

— Це може бути лише відлуння, Джейк. Ми зупинили Стригу. Можливо, це залишкові ефекти.

— Можливо, — погодився він, але в його голосі відчувалася невпевненість. — Але, знаєш, щось мені підказує, що це лише початок.

Ейла мовчала кілька секунд, ніби обдумуючи його слова. Потім вона легенько поклала руку йому на плече.

— Якщо це початок, ми впораємося. Ми завжди справлялися, Джейк. І цього разу теж не буде винятком.

Він подивився на неї й ледь посміхнувся. Його посмішка була наповнена більше вдячністю, ніж полегшенням.

— Дякую, Ейло. З тобою я завжди відчуваю, що можу впоратися.

Двері несподівано прочинилися, і в них з'явився Дерек зі звичним саркастичним виразом обличчя.

— Ой, знову почалося. "Разом ми впораємося", "ти для мене все". Ви ж розумієте, що це звучить як поганий сценарій для романтичного фільму?

Ейла засміялася й жартома кинула в нього подушкою з дивана.

— Іди, Дереку. Ми серйозно говоримо.

— Ну-ну, — пробурмотів він, відступаючи в коридор. — Якщо ви знову врятуєте світ, не забудьте розбудити мене. Хочу бути свідком.

Коли Дерек зник за дверима, Джейк із полегшенням видихнув.

— Принаймні, він допомагає розрядити обстановку, — сказав він із легкою посмішкою.

— Це його суперсила, — відповіла Ейла, але її голос швидко став серйознішим. — Нам потрібно з’ясувати, що саме ти відчуваєш, Джейк. Якщо є навіть найменший шанс, що це щось серйозне, ми маємо бути готові.

Він кивнув, відчуваючи, як важкість відповідальності знову лягає на його плечі.

— Тоді почнемо.

Ейла на мить зупинилася, уважно дивлячись на нього.

— Ти знаєш, що Роксі буде незадоволена, якщо ти продовжиш працювати зі мною. Як і твій дід. Він вирішив, що я більше не твоя відьма, Джейк.

Джейк важко зітхнув, опускаючи плечі. Його обличчя стало напруженим, а голос — низьким і трохи втомленим.

— Я знаю. Роксі, мабуть, вважає, що я її повністю прийняв як напарницю. А дід… дід завжди думав, що він краще знає, що мені потрібно. Він вирішив, що я маю працювати з Роксі, бо так безпечніше. Але він не розуміє, що ти — не просто напарниця. Ти моя відьма, Ейло. Це не змінюється, незалежно від його рішень.

Ейла уважно дивилася на нього, її погляд був сумішшю розуміння та підтримки.

— Джейк, я знаю, що ти відданий мені. І я вдячна тобі за це. Але ти маєш зважати на те, що тепер Роксі — частина твоєї команди, незалежно від того, чи подобається це нам обом.

Джейк скривився, явно незадоволений.

— Вона не розуміє, як це працює. Вона постійно з книжками, розраховує кожен крок. Це не той підхід, який потрібен на полі бою.

Ейла зітхнула, її голос залишався спокійним, але в словах була твердість.

— Можливо, ні. Але її знання можуть стати ключем у ситуаціях, коли твоїй інтуїції забракне підказок. І ти повинен дати їй шанс довести свою цінність.

Джейк на кілька секунд замовк, задумливо вдивляючись у вікно. Йому важко було прийняти ідею, що хтось може бути корисним поряд із ним і Ейлою. Їхній зв’язок був настільки глибоким, що ідея додаткової напарниці здавалася чужою.

— Але що, якщо я не хочу цієї зміни? — запитав Джейк, не дивлячись на неї. — Що, якщо я хочу, щоб усе залишилося так, як є?

Ейла посміхнулася й обережно поклала руку на його плече.

— Це не тільки твій вибір, Джейк. Це наша спільна місія. І якщо Роксі може допомогти нам у цій битві, ми повинні дати їй шанс. Це не означає, що ти відмовляєшся від мене. Це означає, що ми стаємо сильнішими.

Джейк зітхнув, його плечі трохи розслабилися.

— Гаразд. Я постараюся. Але, Ейло, ти завжди будеш для мене на першому місці. Ти це знаєш, правда?

Вона кивнула, її усмішка була теплою.

— Знаю, Джейк. І це не зміниться. Але зараз зосередьмось на тому, що попереду. Якщо ти відчуваєш, що щось пробивається через бар’єр, нам потрібна вся допомога, яку ми можемо отримати. Навіть від Роксі.

Джейк кивнув, хоча в його очах все ще залишалася тінь сумніву. Він знав, що попереду їх чекають непрості рішення. Але якщо це означало захистити те, що він любить, він був готовий спробувати.

— Не кажучи вже про те, що це твоя остання справа як хранителя, — тихо додала Ейла, дивлячись на нього злегка занепокоєно.

Джейк обернувся до неї, і його губи скривилися в ледь помітній усмішці — тій самій, яка завжди нагадувала їй хитрих злодіїв із фільмів. Цього разу ця посмішка виглядала навіть трішки зловісно.

— О, так, — протягнув він, схрестивши руки на грудях. — А тоді я просто поставлю діда і Роксі перед фактом, представивши їм Алекса як свого наступника.