Єдина глава

Був холодний та туманний осінній вечір. Вулиці вкривала густа мряка, а люди поспішали додому, прагнучи втекти від неприємного вологого холоду. Серед цієї сірості одна жінка, Емілі, звернула на себе увагу. Вона йшла самотньою по вузькій вуличці, закутана в плащ, з тривогою в очах.

Емілі мчала з кожним кроком, відчуваючи страх, який ставав все більш невиносимим. Її серце билось так швидко, наче вибухова речовина готувалася розірвати його внутрішні стіни. Вона не знала, хто її переслідував, але відчувала, що знаходиться під загрозою.

Звук шикування кроків все ближчав. Емілі вирішила відкритися в бік одного з вузьких проїздів і приховатися там, сподіваючись, що переслідувач не помітить її зникнення. Пошматований папір і виривані листки лежали на землі, але це було її найменшими проблемами.

Зберігаючи душевну самовладаність, Емілі зателефонувала до поліції. Її дрожачі руки важко тримали телефон, а голос був тремтячим. Вона розповіла про свої спостереження та страхи, просила про допомогу. Голос з іншого кінця провідника обіцяв відправити поліцейського на місце події.

У мить, коли Емілі поклала телефон, її серце зігрілося від почуття спокою. Поліцейські були вже близько, і вона мала надію, що небезпека буде залягти. Але саме в цей момент щось сталося.

Угорі вузької вулички з'явилася постать чоловіка, одягнутого в темний плащ. Він повільно підійшов до Емілі, його обличчя приховувала тінь капюшона. Емілі відчула ледь вловиме дихання на своєму плечі. Вона закрила очі, приготувавшись до найгіршого.

Але замість удару, що наступив, вона почула злегка знайомий голос: "Емілі, це ти? Я не міг тебе знайти, що сталося?". Вона відкрила очі й побачила свого старого друга, Тома. Виявилося, що він давно її шукав, оскільки у неї були важливі докази, які могли відкрити небезпечну змову.

- Ти мало не довів мене до смерті - іі очі втупилися в його плащ.