Розділ 12

Кора, зібравши всю свою рішучість, повільно відійшла від вікна. Вона відчула дивну тишу в кімнаті, наче весь світ затамував подих, очікуючи її наступного кроку. Книга лежала на столі, випромінюючи ледь помітне світло. Вона відчувала, що це лише початок її шляху, і що попереду — більше відповідей, але й більше небезпек.

До дверей знову постукали. Її серце забилося сильніше, коли вона почула знайомий голос за дверима.

— Коро, ти тут? — тихо запитала Естеліна.

— Так, заходь, — відповіла Кора.

Двері відчинилися, і Естеліна увійшла, несучи в руках маленький ліхтар. Її обличчя було спокійним, але очі видавали тривогу.

— Це була ти, правда? — сказала вона, сідаючи на край ліжка.

Кора кивнула, не зводячи погляду з книги.

— Я не змогла стримати емоції. Все це... це занадто складно.

Естеліна поклала руку їй на плече.

— Це нормально, Коро. Ти не повинна нести цей тягар одна. У тебе є ми — я, твоя подруга, всі, хто поруч. Але зараз нам треба діяти. Твоя магія прокинулася, і це лише початок.

Кора подивилася на неї з підозрою.

— Що ти маєш на увазі?

Естеліна зітхнула.

— У тебе не буде багато часу для роздумів. Відкриття твоїх сил пробудило не лише стихії, але й ворогів. Світ Арденії — це лише вершина айсберга. Темрява вже знає, що ти тут.

Кора відчула, як у її грудях наростає тривога.

— І що тепер?

— Ти повинна навчитися керувати своїми силами, — сказала Естеліна, її голос був твердим. — І швидко. Ми відправимо тебе до місця, де ти зможеш знайти відповіді й підготуватися до майбутнього.

— Куди? — запитала Кора, стискаючи пальці на книзі.

Естеліна нахилилася ближче.

— До джерела світла і тіней. До місця, де почалися всі легенди. Але ти повинна бути готовою до будь-якої небезпеки.

Кора кивнула, усвідомлюючи, що тепер її шлях лежить у невідомість. Вона відчула, як її страх поступово перетворюється на рішучість.

— Я готова, — тихо сказала вона, піднімаючи голову.

Естеліна посміхнулася.

— Це добре. Ми вирушимо на світанку.

Кора зібралася для подорожі, обираючи одяг, який відображав її нове внутрішнє становище: сильну, готову до бою і до будь-яких труднощів. Темна шкіряна куртка, з металевими вставками на грудях, виглядала як броня, яка підкреслювала її рішучість. Облягаючі чорні штани зі швами і заклепками, доповнені високими шнурованими чоботами, нагадували про її активний спосіб життя, готовність до дій. Пояс із кількома ременями і ножем був невід’ємною частиною її образу, додаючи відчуття бойової готовності, а сумки, що висіли на поясі, служили для зберігання необхідних дрібниць. Об'ємний чорний плащ із капюшоном додавав загадковості, ніби сама ніч обвивала її своєю тканиною. Рукавички без пальців і сріблясті акценти на одязі завершували образ, що поєднував елегантність і практичність.

Як тільки Кора була готова, вона, зосереджена, викликала свого коня. Білий, як сніг, він з'явився перед нею, його очі сяяли як два срібних місяця, що відбиваються на поверхні води. Кора сіла на нього, відчуваючи, як магія світла обвиває її, створюючи зв'язок із твариною, що теж була частиною її сили.

Далерон, з серйозним поглядом, також викликав свого коня. Білий, як і її, але з більш твердої, могутньої постаттю, він мав ясні, але трохи темніші очі, які світилися, коли він ступав по землі. Піднявшись на нього, Далерон випрямився, готовий до наступних труднощів.

Естеліна стояла поруч, і з легкою посмішкою на обличчі, вона викликала свого коня — він був коричневим з голубими очима, які нагадували кольори вечірнього неба, коли воно тільки починає темніти.

Подорож почалася. Шлях перед ними відкривався, і вони вирушили в невідоме, в напрямку того місця, де Кора мала знайти відповіді. Краєвиди навколо змінювалися з кожним кроком. Ліси поступово почали ставати все густішими, дерева накривали землю своїми темними, старими гілками, мовби намагаючись затримати час. Земля була поросла мохом, а в повітрі кружляли легкі тумани, що, здавалось, зберігали стародавні таємниці.

Далеко на горизонті з’явилися гори, їхні вершини ковтали хмари, і вони виглядали неприступно, як стражі стародавнього світу. Із кожним пройденим кроком небо ставало темніше, а вітер приносив із собою далекий звук грози. Земля тримала подих, мовби очікуючи на момент, коли все зміниться.

Шлях був важким і непростим. Вони перетинали різні річки і болота, де холодна вода облягала їхні ноги, залишаючи після себе вологі, слизькі камені. Час від часу вони натикалися на сліди, що вели в темні ліси, де дерева здавались живими, мовби спостерігали за ними. У цей момент кожен з них відчував, що цей шлях не буде легким, але вони йшли разом, готові до будь-яких труднощів.

Вони продовжували свій шлях, і з кожним кроком обстановка ставала все більш таємничою та незвичною. Ліси, що оточували їх, ставали дедалі густішими, дерева ховалися одна за одною, наче живі істоти, що стежили за кожним їхнім рухом. Кора відчувала, як її магія світла стикається з темрявою навколо, і почала розуміти, що цей ліс не звичайний. Він був старий, просякнутий легендами та забутими істинами.

Поступово їм доводилося їхати повільніше, бо ґрунт став більш мокрим і слизьким, а серед дерев почали траплятися глибокі озера, вода в яких була темною, мов ніч. Вітер став холодним, його пориви здіймали залишки осіннього листя, що кружляло навколо. Час від часу у небі виринав спалах блискавки.

Кора почала відчувати дивне розширення своїх сил. Кожен її подих відгукувався у повітрі, і вона відчула, як магія стихій почала оживати всередині неї. Вода, вогонь, земля, повітря — вони всі існували в єдності, і тепер, на шляху до свого майбутнього, вона могла відчути їх силу. Відкриття цих стихій ставало важливим, адже кожна з них могла допомогти їй у боротьбі зі злом.

Далерон, котрий їхав поруч, виглядав спокійно, але його погляд був уважним. Він відчував, як разом з кожним подихом їхній шлях ставав важчим, і все більше темряви оточувало їх. «Ми наближаємось до місця», — сказав він тихо, дивлячись в далечінь, де лінія горизонту зливалася з темрявою. Естеліна, що їхала з іншого боку, відчувала те ж саме — атмосфера ставала важкою, і її кінь рухався більш обережно.

Раптом перед ними з’явився темний силует. Це був лісовий дух, одна з тих таємничих істот, що охороняють межі між світами. Його очі сяяли, мов червоні вогники в темряві, і його постать виглядала, наче з самого ночі. Він не сказав жодного слова, лише стояв, спостерігаючи за ними.

Кора зупинила коня і подивилася на нього. Її серце билося швидше, відчуваючи, як магія світла починає реагувати на цей дух. Вона не була впевнена, чи це ворог, чи союзник, але знала, що цей момент важливий. Лісовий дух не рухався, і тиша між ними тривала лише декілька секунд, але для Кори це було ніби ціла вічність. Нарешті, він повільно кивнув головою і зробив крок назад, поступаючись їм дорогою.

Вони продовжили свій шлях, але тепер усе здавалось ще темнішим, і навіть вітер, що до цього часу не вщухав, наче мав інший характер — тепер він був холодним і безжальним. І все ж, Кора відчувала, що вона на правильному шляху, хоча перед ними ще багато випробувань.