Розділ 10

Кора йшла слідом за Далероном крізь невідомий світ. Краєвид довкола заворожував і водночас викликав тривогу. Земля була вкрита сріблястою травою, яка м'яко шурхотіла під ногами, ніби шепочучи щось незрозуміле. Дерева навколо були високі, з витонченим сріблястим листям, що мерехтіло в світлі двокольорового неба. Воно переливалося синьо-зеленими й рожево-жовтими відтінками, створюючи враження нескінченної казки. Чорні річки звивалися серед цього пейзажу, їхні води тихо текли, відбиваючи мерехтіння зірок, що вже з'явилися на небі.

Далерон йшов попереду, його плащ ледве чутно шелестів, торкаючись трави. Він здався зосередженим і мовчазним. Кора ж не могла позбутися відчуття, що він щось приховує.

— Куди ми йдемо? — нарешті запитала вона.

— До правительки цього місця, — відповів Далерон, не обертаючись. Його голос був спокійний, але холодний, як завжди.

Вони йшли мовчки, поки раптом Далерон різко зупинився й обернувся до неї.

— Створи коня за допомогою своєї магії, — сказав він рівним тоном. — Це пришвидшить наш шлях.

Кора здивовано підняла брови.

— Я не зможу...

— Зможеш, — перервав він. — Збери свою світлу сторону й подумай про нього. Твоя магія — це частина тебе.

Вона вдихнула глибоко, закрила очі й зосередилася. Перед її внутрішнім поглядом з’явився образ коня: він був чисто білий, ніби зроблений зі світла, з очима, які світилися яскраво-білим сяйвом. Коли вона відкрила очі, перед нею стояв саме такий кінь.

— Це… неймовірно, — прошепотіла Кора, вдивляючись у створіння.

Далерон не відповів, лише створив свого власного коня так само швидко, як і вона. Його кінь також був білим, але мав трохи інший вигляд, з потужною поставою та строгим виразом.

Вони сіли на коней і рушили вперед. Їхня дорога пролягала між річками й деревами, що тягнули свої сріблясті гілки до неба. Нарешті перед ними з’явилася будівля. Вона була величною і розкішною, збудована з білого каменю, який переливався під світлом. Її високі вежі здіймалися в небо, а величезні ворота були прикрашені вигадливими різьбленнями, що зображали битви між світлом і тінню.

Коли вони зупинилися біля входу, коні зникли, розчинившись у повітрі.

— Куди вони поділися? — здивовано запитала Кора.

— Це магія, яка повернулася до тебе, — пояснив Далерон.

Вони увійшли до зали. Простір був величезним, зі стінами, прикрашеними візерунками з тонких срібних ниток. У центрі стояли три трони: два однакових по боках і один великий посередині, на якому ніхто не сидів.

Далерон підійшов до жінки, яка сиділа на одному з бокових тронів. Вона підвелася назустріч йому. Її довге темне волосся спадало хвилями на плечі, а голубі очі світилися мудрістю й спокоєм. Далерон нахилився, щоб поцілувати її в щоку, а потім у руку.

— Привіт, люба, — тихо сказав він і сів на трон поруч із нею.

Кора здивовано дивилася на них. Жінка повернулася до неї й усміхнулася.

— Ну привіт, Коралін, — промовила вона з теплом у голосі.

Кора завмерла, почувши це ім’я, яким її називала мама у своїх видіннях.

— Вибач, — продовжила жінка, — забула назватися. Я — Естеліна.

Кора відчувала, як всередині все переверталося.

— Ви знали моїх батьків? — нарешті запитала вона.

Естеліна на мить подивилася повз неї, ніби згадуючи минуле, а потім тихо відповіла:

— Так. — Сльоза скотилася по її обличчю. — Твоя мама, Нікселіна, моя сестра. Кора, ти моя племінниця, яку я не бачила сімнадцять років.

Її голос здригнувся, коли вона договорила. Кора була вражена до глибини душі. Це відкриття змінило її світ назавжди.

Естеліна поглянула на Кору, її очі помітно змінили вираз, коли вона побачила рюкзак, який Кора тримала вже в руках.

— Що в тебе в рюкзаку? — запитала вона, уважно спостерігаючи за нею.

Кора трохи здивувалася питанням, але відкрила рюкзак і вийняла книгу. Вона була старовинна, з потертими обкладинками, але на її сторінках відчувалася магія. Кора простягнула її Естеліні, і в той самий момент, як книга опинилася в руках правительки, середина зали почала змінюватися.

З’явився великий стіл, обрамлений тонким сріблястим орнаментом. Естеліна та Далерон підійшли до нього разом з Корою. Стіл сам по собі був чудовий, але книга в руках Естеліни почала реагувати на дотик. Тільки-но пальці правительки торкнулися обкладинки, книга несподівано заговорила.

— Привіт, Естеліно, давно не бачились.

Всі в залі завмерли, коли почувся цей голос. Естеліна на мить відсторонилася від книги, очі її стали уважними та настороженими. Вона подивилася на Кору.

— Звідки в тебе ця книга? — запитала вона, її голос був спокійним, але з нотками тривоги.

Кора, не відводячи погляду від книги, почала розповідати:

— Я знайшла її завдяки Анону. Це він дав мені її, коли я розпитувала про своє минуле. Він сказав, що вона може допомогти зрозуміти, хто я є насправді.

Естеліна нахмурилася, а Далерон теж уважно дивився на книгу, наче щось відчуваючи.

— Це цікаво... — сказала Естеліна. — А ти знаєш, що означають ці символи на сторінках?

Кора поклала книгу на стіл, і всі троє наблизилися до неї. На сторінках книги були викарбувані складні символи, які не можна було зрозуміти одразу. Естеліна уважно переглянула їх, а потім тихо промовила:

— Це символи двох родин. Роду ангелів і роду демонів.

Кора підняла очі, зацікавлена. Вона не знала, що ці символи можуть мати таке значення.

— Що це значить? — запитала вона.

Далерон мовчки почав читати символи, і його обличчя поступово ставало серйозним. Він взяв книгу в руки і обережно відкрив її на одній зі сторінок, де були зображені дві родини — ангели та демони. Символи почали розповідати історію, і він став розповідати:

— Колись, дуже давно, між нашими родами була мирна угода, яка тривала століттями. Ангели, як символи світла, і демони, що були символами темряви, були партнерами у боротьбі з древніми силами, які намагалися зруйнувати світ. Але одного разу, через непорозуміння та зраду, ці дві родини розділилися. І кожна з родин пішла своїм шляхом. Але... ці символи в книзі вказують, що є ще частина історії, яку ми повинні дізнатися.

Естеліна не зводила очей з книги. Вона підняла погляд і, звертаючись до Кори, сказала:

— Твоя мати, Нікселіна, була важливою частиною цієї угоди. І, можливо, саме тому ти є носієм цього знання. Ти повинна дізнатися більше про свою спадщину, Кора.

Кора подивилася на них, намагаючись осмислити все, що відбувалося. Вона відчувала, що її життя тільки починає змінюватися, і що її родина має глибоке значення для цієї історії, яка розкривається перед нею.