Розділ 24.1 Прощання

Коли Борейко повернувся з міста разом із Ольгою та Алексом, у садибі вже панував хаос. Пожежники загасили вогонь, біля воріт стояла карета швидкої, поруч миготіли поліцейські проблискові маячки. Над подвір’ям клубочився сизий дим.

Тимофій не одразу помітив Теодору й Камінського. Точніше помітив, але надто пізно. Першої миті йому здалося, що все йде за планом. Якби бодай на секунду запідозрив недобре, розвернув би авто й помчав геть із Полинного Яру. До Києва та людей, які вміють вигадувати переконливі пояснення. 

Він заглушив двигун. Ольга вискочила з машини першою й завмерла, дивлячись на вигорілу вщент прибудову Теодори та почорнілі вікна головного будинку. У повітрі стояв важкий запах гару, над садом кружляв попіл упереміш зі дрібним, колючим, схожим на крупу снігом. 

Тимофій обійняв дружину за плечі й притиснув до себе. Як же все добре складалося. Майже ідеально. Макар знищить копії документів, підчистить реєстри, і незабаром маєток остаточно перейде їм з Ольгою. Без суперечок. Без Теодори Чорторий та без Камінського, який постійно вказує, так, ніби він головний. 

За вимушено стриманим, майже скорботним виразом обличчя Тимофій Борейко ледве ховав посмішку. 

Але за кілька секунд усе змінилося. Юхневич разом із двома поліцейськими підійшов до нього так швидко й різко, ніби виріс просто з-під землі.

- Тимофію Борейко, ви підозрюєтесь у викраденні документів, підпалі та замаху на життя Романа Камінського і Теодори Чорторий.

- Замаху? - перепитав він. 

І в цю мить зрозумів, що схибив. Він завжди знав, що імпульсивність - розкіш для дурнів, але цього разу сам допустив помилку. Ольга дивилась на чоловіка розгублено й здивовано, ніби не впізнавала. Тимофій лише коротко їй підморгнув і поцілував у скроню. Він не був із тих, хто стане палко виправдовуватись на очах у всіх. Інша справа у суді, там ще можна поборотися. 

Перед тим як посадити Борейка до машини, поліцейські провели обшук. У кишені пальта знайшли зв’язку ключів Теодори Чорторий: від будинку, прибудови та… підвалу. 

Насправді Тимофій не планував убивати ані Камінського, ані Теодору. Але коли побачив їх обох у підвалі, відчув, що пазл складається надто вдало. 

Він замкнув металеві двері. Потім - вихід з будинку. Повернувся до прибудови, розпалив грубку, а разом із неї і дрва, що лежали у стійці під стіною. Дочекався, поки вогонь достатньо сильно розгориться, після чого відкрив газові конфорки.

А тоді абсолютно спокійно запропонував Ользі та Алексу поїхати пообідати до міста. Вони повернулися б приблизно за годину. До того часу прибудова вигоріла б ущент, а люди, замкнені у задушливому підвалі, просто задихнулися б, без шансу вибратись. 

Але план не спрацював. Бо навіть найкращі схеми руйнуються, коли дієш не холодним розумом, а жадібністю.

_____________________

Ці кілька днів перед від’їздом Теодора з Алексом жили у готелі. Оля пропонувала їм залишитися в одній із вільних кімнат, але Теодора розуміла: варто затриматись довше - і вона вже не зможе поїхати. І цього разу не через будинок.

Вона під’їхала до головного входу й одразу розвернула авто в бік виїзду. Щоб не затримуватись. Ольга дивилась на неї із жалем і за звичкою підтримувала долонею живіт: на неї забагато звалилося за останній тиждень.

- Дозволь мені дещо залишити.

Білявка кивнула, і Теодора увійшла до будинку. Вона вже знала, де знаходиться кімната Романа. І знала, що його немає вдома. Жінка спеціально підрахувала час, щоб не перетнутися з ним. Можливо, це було неправильно, навіть жорстоко, але вона не могла його бачити. Не могла, бо боялась, що тоді все полетить шкереберть. Серце й без того калатало надто сильно щоразу, коли вона дивилась на нього. Але вони ж дорослі люди. А дорослі люди мають приймати дорослі рішення.

На тумбі біля ліжка Теодора залишила щоденник Марти Чорторий і лист Романа Камінського, вкладений між сторінок. І ключ від скриньки, похованої в стіні підвалу. Більше нічого. Ані короткої записки з двома словами: «Прощавай, Романе», анічогісінько. Тільки запах парфумів, у якому вгадувались терпкі ноти полину і солодкий аромат фіалок.

Будинок проводжав її мовчазною покорою. Він нагадував чудовисько Франкенштейна - перекроєний численними реставраціями, з чорною дірою у західному крилі. Липи схилили голі темні гілки, стежки зникли під заметами. 

Попіл і сніг вкривали маєток, мов саван.