Розділ 13. Знайти відповіді

Теодора прокинулась, коли за вікном ще панувала темрява.

Перед сном вона уважно переглянула копії документів про спадщину й додатки до попередньої угоди - усе було на місці, обережно складене в шухляді письмового столу. Ще один оригінал договору зберігався в мерії міста, а отже, справу можна було зрушити з мертвої точки.

Вона втупилась у вікно. Потрібно було вирішити, як убезпечити решту паперів. Банківська комірка - найочевидніший варіант. Офіс Макара більше не здавався надійним. Та й… хіба вона могла уявити, що Камінський здатен на таке?

Теодора підвелась і зазирнула до кімнати Алекса. Хлопчик спав, накрившись ковдрою з головою. У будинку було холодно. Майже так само, як у день її приїзду. Обігрівачі ледь рятували від морозів та снігопаду, що огорнули Полинний Яр. 

Зробивши каву, вона повернулась до столу, дістала теку з документами й провела пальцем по її кутку. На мить заплющила очі. Це правильно. Єдине правильне рішення. Вона не віддасть цей дім під готель. Не дозволить перетворити його на ще один бездушний бізнес із дорогими номерами і фальшивими усмішками.

Якщо вже щось і має з’явитись на цій землі - то щось живе, добре та чесне,щоб усі гріхи минулого забулись, стерлись із плином часу. 

Її пальці стиснули теку сильніше.

- Не отримаєш, - тихо сказала в порожнечу.

У відповідь - тиша.

Вона вже не раз ловила себе на думці: чи справді в цьому домі є щось… небезпечне? У дитинстві бабуся розповідала про привидів і прокляття, і маленька Теодора вірила кожному слову. Але тепер… тепер вона доросла, сильна, раціональна.  То чому цей страх досі живий?

Ще один ковток кави, гіркотою розливається по язику. Погляд у вікно - на будинок, де мешкають Камінські. 

А що як… він має рацію? Що як, все це лише байки Орисі Чорторий  - частина її дивного, майже театрального образу?

Теодора допила каву й вийшла на кухню. Під тонким килимком - люк, що веде до підвалу. Вона присіла навпочіпки і відкрила кришку. Чорна порожнеча підвалу дивилась у відповідь. Жінка завмерла, відчуваючи знайоме відчуття - суміш огиди і тривоги.

Підвал не був глибоким, але розгалужувався під будинком, мов лабіринт. Із прибудови Чорториїв звідти можна було потрапити в коридор біля вітальні. У дитинстві вони кілька разів спускались туди. Досліджували темні проходи, шукали “таємниці”. Але двері з боку будинку завжди були зачинені. Завжди. Окрім одного разу. Того самого дня, коли померла Катерина Камінська. 

Теодора повільно опустилась на коліна й зазирнула вниз. З підвалу тягнуло сирістю і ще чимось - трав’яним, гірким. Вона не здивувалась би, якби десь там і досі стояли старі настоянки, забуті ще сторіччя тому.

А може, Камінський уже встиг усе вичистити. Стерти, як він це любить.

Раптом знизу щось тихо, майже природно тріснуло. Старі будинки мають звичку розмовляти з мешканцями рипінням підлоги, тріскотінням проводів у стінах, гулом протягів у коридорах. Та навіть знаючи про це, Теодора різко відсахнулась. У цьому звуці було щось… не те, наче попередження, наче хтось сказав: не заходь.

Вона різко підвелась і штовхнула люк ногою. Кришка з гуркотом впала на місце і майже злилась з підлогою.  Теодора завмерла, серце калатало швидше.

Усі ці звуки. Історії. Трагедії. Вони не зникали, навпаки - ніби вплітались у стіни. І, якщо тут справді щось є - вона має в цьому впевнитись. Не втекти, а з’ясувати. 

 І знову пошук правди привів її у ту кімнату зі стулками на вікнах і старим письмовим столом.

Теодора повільно підійшла й висмикнула шухляду. Зошит лежав на місці. Сторінки, зшиті грубою ниткою, щільно тримались одна одної, ніби не хотіли розкриватись. Вона провела пальцем по обкладинці, відчуваючи шорсткість паперу. 

«Поверни на місце», - виринули у пам’яті слова бабусі. 

«Ти маєш його повернути», - вторив їм голос рудоволосої жінки зі снів. Він був тихим і колючим. 

Теодора повільно опустилась на підлогу, щільніше загорнувшись у куртку, і розгорнула зошит.

Сторінки тихо зашурхотіли. Почерк - рівний, вивірений, занадто впевнений, очі ковзнули по нових, ще не знайомих рядках… Вона читала. Повільно. Вдумливо. І чим далі - тим сильніше стискалося всередині. Вона перегортала сторінку за сторінкою, вперто шукаючи відповіді.