Розділ 12.2. Розгром

Теодора тиснула на газ і мчала крізь завісу снігу. Під вечір він став таким щільним, що дорога розчинялась просто перед очима.

У невеличкій квартирі Коваля панував хаос: речі розкидані, ноутбук розбитий, жорсткий диск - вилучений. Численні папери, документи і навіть старі родинні фотографії були розметані по підлозі так, ніби зловмисники заглядали в кожну шпарину, перевертали все, не залишаючи нічого поза увагою. Це не виглядало як грабіж. Це виглядало як завдання, виконане швидко і без зайвих рухів.

- Що з офісом? - запитала Теодора.

- Там вони мене і перестріли, - важко видихнув Коваль.

Він сидів у кріслі, втиснувшись у спинку, ніби намагався стати непомітним. Погляд - відсутній, на обличчі садна, під носом засохла цівка крові. Він тримався за ребра і дихав неприродно гучно, зі свистом, що різав слух.

- Я відвезу тебе в лікарню.

Він похитав головою і невесело всміхнувся.

- Дарма ти мене в це вплутала.

Теодора прикрила очі. Вона більше не сумнівалась. Камінський був здатен на це. У нього було все: гроші, зв’язки і звичка отримувати бажане будь-якою ціною. І цього разу він просто не став гратися у ввічливість.

Вона згадала вечір - напружений, але зовні спокійний. Попри холод у його голосі й насторожений погляд, їй на мить здалося, що він почав дослухатися. Що між ними можливий хоч якийсь компроміс.

Наївно.

Поки він сидів навпроти неї з келишком вина - сумнівні особистості гамселили її нотаріуса.

- Поїхали, - тихо сказала вона і допомогла йому підвестись.

Вони сіли в авто і рушили у бік лікарні. Дорогою Теодора скосила на нього погляд.

- Що вони шукали? - запитала, хочу розуміла, наскільки безглуздо виглядає її питання. 

Макар закусив щоку і подивився на неї довгим, важким поглядом.

- Ти й сама знаєш, - відповів тихо, -  Вони діяли занадто чисто, щоб це було про гроші. І… нічого не казали. Просто перевертали все.

На мить їй здалося, що в цьому “занадто чисто” є щось неправильне. Занадто бездоганне. Навіть для Камінського. Але думка розчинилася так само швидко, як і з’явилася.

Теодора міцніше стиснула кермо.

- Знайшли?

Макар злегка знизав плечима.

Він не знав. Не встиг перевірити. Один із чоловіків зацідив йому в ніс, і коли він упав, удари посипались один за одним - по ребрах, по голові. Світ почав розпливатись, звуки віддалялись, і він втратив зв’язок із реальністю.

Коли вони пішли, він одразу зателефонував Теодорі. Бо розумів - це не випадковість. 

- У мене були оригінали, - тихо сказав Макар і кілька разів піддів нігтем, краєчок кутикули, — Тобі доведеться пильніше стежити за копіями.

Теодора мовчки кивнула. Завірені копії зберігались у прибудові. У ноутбуці. У хмарному сховищі.

Камінський виграв лише трохи часу.

Авто зупинилось біля лікарні. Теодора допомогла Макару дійти до приймального відділення. Побачивши характер побоїв, лікар одразу запропонував викликати поліцію. Коваль погодився - він не збирався це так залишати.

Слідчий з’явився швидко. Трохи схожий на серіаьного Коломбо: сивий, невисокий, із уважним, майже колючим поглядом.

- Майор Юхневич Павло Григорович. Слідчо-оперативна група вже працює у вашому офісі і квартирі. Коли вас відпустять, просимо проїхати з нами, щоб засвідчити, чи зникло щось із цінного.

Макар кивнув.

Слідчий перевів погляд на нього, потім на Теодору.

- У вас є підозри?

- Роман Дмитрович Камінський, - чітко промовив Коваль.

Теодора різко підняла очі, але не заперечила. Юхневич не став уточнювати, про кого саме йдеться - у Полинному Ярі це ім’я знали всі.

- Чому?

- Я веду справу пані Чорторий, - кивок у її бік. - Майновий конфлікт. Частка землі і будинку. Я майже впевнений, що їх цікавили документи.

Слідчий повільно пройшовся палатою.

- Цікаво, - хрипко промовив він і закашлявся,  - І маєток це цікавий, - уважний погляд на Теодору, - До речі, я знав вашу бабусю, - голос - майже теплий. 

Вона змовчала, але відчула, як щось тихо ворухнулося всередині. Наче нитка, що з’єднує її з минулим, раптом натягнулась.

- Ви особисто знайомі з Камінським? - знову звернувся слідчий до Коваля.

- У дитинстві. А вчора він приїжджав до мене в офіс. Ми говорили… він бачив сейф.

Слідчий кивнув.

- Зрозуміло. Ми розберемось. Відпочивайте.

Він вийшов, прикривши за собою двері.

- Чому ти не сказав, що він був у тебе? - тихо, але з тиском у голосі спитала Теодора.

- Не думав, що це важливо, - втомлено відмахнувся Макар.

Вони ще трохи посиділи мовчки, після чого Теодора попрощалась і вийшла з лікарні.