Розділ 9.2. Спадок

Поки Теодора облаштовувалась у прибудові, у будинку Камінського панував справжній хаос.

Ольга ходила вітальнею, і в її очах застигло німе питання: хто ця жінка така? Роман бачив це. Але ще він бачив дещо інше - щось, що дратувало його значно більше. Жалість? Співчуття? Цікавість?

Йому хотілося відгородити сестру від Теодори Чорторий. Спогади про матір знову ворушилися у пам’яті. Коли він співставляв події минулого з тим, що відбувалося тепер, то відчував цілком реальну загрозу для Ольги. І ця загроза йшла від жінки, яка називає його будинок своїм.

Він звинувачував Теодору у смерті матері - і нічого не міг із цим зробити. З роками біль втрати, а разом із ним і ненависть до одинадцятирічної дівчинки, притупилися. Але не зникли. Розумом він усвідомлював: це був трагічний збіг обставин. Катерина Камінська послизнулася. Падіння стало фатальним. Вона була на шостому місяці вагітності, тож немовля загинуло разом із нею.

Але що, чорт забирай, мати робила у підвалі разом із дівчинкою-сусідкою? Він пам’ятав замкнені двері. Пам’ятав, як смикав ручку - і вона не піддавалася. Це питання він ставив собі сотні разів. І жодного разу не знаходив відповіді.

З того дня Теодора стала його ворогом. Спочатку - справжнім. Потім - уявним, що жив лише у спогадах про дитинство. А тепер - знову реальним. Живим. Таким, що розгулює поруч і знову несе загрозу.

У будинку було холодно, навіть попри те, що камін працював із вчорашнього вечора. Роман підкинув дров. Полум’я спалахнуло яскравіше.

- І що тепер робитимемо? - до вітальні прослизнув Тимофій Борейко.

Він виглядав роздратованим. Після вчорашньої гулянки його обличчя було пом’ятим.

Камінський звіром зиркнув на зятя. Хотілося вилаятися, але присутність Ольги змусила його стриматися.

- Зв’яжуся з Христиною, - коротко відповів він.

Христина Зозуля - юристка Камінського - попрацювала добре.

Роман уже знав, що майновою справою опікується Макар Коваль - провінційний нотаріус. Той самий Макар, з яким вони колись проводили дитячі канікули: міряли глибину озера, на спір лізли у найтемніші куточки занедбаного маєтку.

- І що твоя Христина? - буркнув Борейко. - У нас було достатньо часу, щоб владнати все до того, як ця Чорторий тут з’явиться.

Коваль відмовився говорити з Романом напряму, зате з Христиною спілкувався охоче.

Він підтвердив: Теодора Чорторий вчасно вступила у право власності на землю та частку будинку, що належала Орисі Михайлівні. Макар особисто перевірив документи й мав на руках оригінал.

Крім того, він завірив кілька копій - вони, очевидно, зберігалися у самої правовласниці.

На запитання про плани Теодори Коваль лише знизав плечима. Найімовірніше, знав більше, але не хотів говорити. Коли ж Христина попросила оцінити частку майна, Макар пообіцяв надіслати запит власниці. Пізніше він повідомив, що у Теодори Чорторий складні життєві обставини: вона перебуває за кордоном і не виходить на зв’язок.

- Що я, по-твоєму, мав зробити? - Роман підвівся з крісла і, заклавши руки за потилицю, почав ходити кімнатою. - Знести прибудову? Щоб отримати штраф?

- Треба було натиснути на Коваля, - відрізав Борейко.

- Я думав, вона не повернеться.

Це була їхня помилка.

Вони розслабилися. І, схоже, заплатять за це. 

Востаннє Теодора попереджала його телефоном на початку вересня. А потім зникла — разом із відчуттям загрози. Будівництво йшло шаленими темпами.

Роман майже повністю відреставрував центральну і східну частини будинку, а також значну частину саду. У темних коридорах з’явилося сучасне освітлення. Вітальня перетворилася на хол із лобі. Їдальню вже переобладнали під ресторан.

У частині кімнат ще тривав ремонт: їх зменшували, щоб збільшити кількість номерів і облаштувати санвузли.

На задньому дворі стояла нова будівля - приміщення під спа-комплекс. Басейн мали ось-ось запустити для тестування, а банні зони ще будували.

- Романе… - тихо озвалася Ольга. - Але ж ця жінка має право тут жити. Що в цьому такого?

Тимофій роздратовано зиркнув на дружину, але стримався і обійняв її за плечі. 

- Нічого такого, Олю, - Роман різко видихнув. - Нічого, окрім того, що навіть якщо вона дозволить нам добудувати готель, то відлякає всіх гостей.

Він покрутив пальцем біля скроні.

- Вона, схоже, живе в іншій версії цього місця. Хоче залишити це місце руїною. Каже, тут щось “живе”, а ще - розповідає про привидів, ніби це аргумент у розмові про бізнес, - пхиркнув Роман, - уявіть, навіть погрожувала мені. 

Борейко нервово засміявся і торкнувся підборіддя дружини подушечкою великого пальця.

- Не переймайся, люба. Ми тебе захистимо від її хворобливих фантазій.

Ольга невпевнено посміхнулася чоловікові й відійшла до каміна. Вона ковтнула слину і подивилася на вогонь. Відчуття спокою зменшилося до розміру горошини. Не дарма кажуть, що вагітні жінки стають забобонними.

- То що робитимемо? - запитав Тимофій.

- Я не знаю, - відрізав Камінський. 

- Запропонуй їй гроші. З цього треба було почати.

Роман похитав головою.

Він уже пропонував. Сьогодні вранці. Коли тримав її за щелепу, притиснувши до стіни в темній коморі.

- Вона відмовилася.

- Ти був чарівним?

Камінський звів очі до стелі. Борейко плеснув його по плечу.

- Ти був мудаком, - констатував він. - А треба бути чарівним. У нас є ресурси, і ми можемо їх використати. Тільки б вижити цю схиблену дівку.

Ольга несхвально подивилася на чоловіка, і той змушений був перепросити.

- Тимофію, вона приїхала сюди з дитиною, - сказав Роман. - Щоб бути чарівним, мені треба знати більше про ці її… життєві обставини.

- Зрозумів. Дам інформацію ввечері. А поки залиш її в спокої. Не сварись. І спробуй бути гостинним господарем.

Він широко усміхнувся, оголюючи ідеальні білі зуби.

- Від цього залежить наше майбутнє, - пауза, -  Олю, поїхали пообідаємо в місто. Увечері я знову їду до Києва і хочу провести з тобою час.