Розділ 9. Перший сніг

Вранці пожовкла трава й оголені дерева вкрилися інеєм. Перші морози посріблили чорну землю, густі хмари низько нависли над маєтком, погрожуючи ось-ось розплакатись сніговою бурею. Чорний седан проїхав повз почорніле від негоди озеро й прослизнув на приватну територію.

Липи-сторожі з переплетеним гіллям мовчали, ніби їм самим було надзвичайно цікаво, як розгорнеться ця історія зі спадком і холодною ворожнечею двох господарів на одній землі. Наче вони робили ставки.

Авто зупинилося просто навпроти центрального входу. Дверцята грюкнули, і Теодора Чорторий ступила на вимощену бруківкою терасу. Вона підняла комір пальта, намагаючись сховатись від пронизливого вітру, знервованим жестом відвела з обличчя неслухняне пасмо волосся і підняла очі на будинок.

Здавалося, він чекав.

На мить з-за флігеля виринув сонячний проблиск: промінь упав їй просто на обличчя, і вона примружила одне око. Але майже відразу світло сховалося за важкою хмарою, знову зануривши все довкола в сірувату млу. Теодора перевела погляд праворуч. Східне крило маєтку було відреставроване: колись обшарпані стіни вкривала декоративна штукатурка, кути оздоблювала цегла. На терасі стояли плетені меблі й столи, на яких ще залишилися вчорашні недоїдки. Від даху веранди до найближчих дерев тягнулися дроти гірлянд із тьмяними вогниками - господарі забули вимкнути їх із ночі.

Теодора рушила вперед, помітивши на закритій частині тераси вимикач. Підбори голосно цокотіли по бруківці, не надто зважаючи на сон тих, хто мирно спав у будинку.

Клац - гірлянди згасли.

Двері рипнули, і на порозі з’явилася маленька Ліза. Побачивши Теодору, вона позадкувала - надто живою була згадка про вчорашній переляк. Але хтось підштовхнув дівчинку в спину, і вона знову опинилася на терасі. Теодора зустрілася з малою поглядом і мовчки відійшла до автомобіля. Валізи, перша, друга, третя, важко впали на бруківку.

- Чорт забирай, ми мали виїхати ще годину тому! - репетувала одна з двох жінок, які щойно вийшли з будинку.

Ліза міцно схопила матір за руку й сховалася за її спиною. Ольга прослідкувала за напрямком погляду дівчинки й одразу помітила незнайоме авто, а поруч із ним - жінку з яскраво-рудим волоссям. Вони з подругою перезирнулися, але тій було надто ніколи, щоб розбиратися. Схопивши дівчинку за руку, вона поцілувала Олю в щоку, подякувала за вчорашній вечір і потягнула малу до автівки.

Ліза слухняно йшла вперед, але її голова була повернута в бік чорного седана. Порівнявшись із ним, вона глянула у вікно - воно не було затемнене. Всередині сидів хлопчик, приблизно її віку. Він склав руки на грудях і насуплено дивився перед собою.

- Тут є привиди, - одними губами прошепотіла дівчинка і зиркнула на Теодору.

Та ствердно кивнула, але в очах причаїлись іронічні іскри. 

Наостанок мати зміряла незнайомку підозрілим поглядом і звеліла Лізі сісти в авто. Коли машина рушила, Ольга спустилася сходами тераси й несміливо промовила:

- Чим я вам можу допомогти?

Теодора відступила від автомобіля і зробила кілька кроків до білявки. Вона йшла повільно, заклавши руки за спину. Обличчя дівчини вже було їй знайоме - на газетній вирізці вона стояла поруч із Романом і його батьком. Сестра Камінського. На фото вона виглядала більш упевненою. На вигляд - не більше двадцяти трьох. Теодора трохи зіщурила очі. Цікаво. Щось тут не сходилося.

- Можете когось покликати, щоб мені допомогли занести речі, - сухо промовила Чорторий.

- Я вас не розумію.

Теодора поблажливо всміхнулася.

- О, так вам не сказали? - вона кивнула на західну прибудову, яка на тлі частки Камінського справді виглядала досить вбого. - Я ваша сусідка.

Очі Ольги розширилися від здивування. Вона безпорадно озирнулася і, за недавно набутою звичкою, торкнулася живота, який уже добряче випирав.

Теодора помітила цей жест і відступила на пів кроку. У її очах промайнула тінь, і погляд став м’якшим.

- Не хвилюйтеся. Особисто вам, - вона підкреслила останнє слово, - я не створю проблем. 

- Це ви налякали Лізу? - спитала Ольга перше, що спало на думку.

Ситуація видалась дивною, і дівчина знову озирнулася на терасу, подумки благаючи, щоб на порозі з’явився брат чи чоловік.

- Я не хотіла лякати, - відповіла Теодора і поглянула вгору. 

В одному з вікон загрозливо колихнулася фіранка, і вже за мить на порозі веранди з’явився Роман. На ньому були піжамні штани й теплий банний халат - можна було зробити висновок, що він вистрибнув надвір просто з ліжка.

Тінь втоми лежала під очима, а обличчя було викривлене люттю.

Чоловік швидко збіг сходами і заступив Ольгу, опинившись просто перед Теодорою.

- Якого біса ти робиш?

- Переїжджаю, - вона й оком не кліпнула.

Він перевів погляд на валізи і автомобіль. Це схоже на сон. Чортів сюрреалістичний сон. Камінський обернувся до сестри. Та стояла поодаль і не наважувалася втрутитися, але в її світло-карих очах застигло німе запитання.

Майданчиком різко пронеслася хвиля вітру. Волосся знову впало Теодорі на обличчя. Ольга здригнулася від холоду. Перед очима присутніх пролетіли перші сніжинки - вони танцювали в повітрі, немов дражнилися.

- Зараз ти забереш своє шмаття,  - рівно сказав Роман. -  І підеш. Поки я дозволяю зробити це спокійно.

Але Теодора не відповіла. Вона лише похитала головою і розвернулася першою, ніби розмова вже закінчена, а рішення давно прийняте. Чоловік стояв нерухомо, дивлячись їй услід. І тільки коли вона відійшла достатньо далеко, він стиснув руку в кулак так, що побіліли пальці.

А потім сталося те, чого він зовсім не очікував.

Теодора відчинила задні дверцята, і з автівки вибрався маленький чорнявий хлопчик років семи.

- We are at home*, - звернулася вона до нього англійською і, підхопивши валізу, рушила до своєї прибудови.- Follow me**

Хлопчик насторожено озирнувся на незнайомців, розглядаючи розлюченого чоловіка, а потім спрямував очі на будинок. Погляд був вдумливий, але не довгий. Вже за секунду він слухняно чимчикував за Теодорою.