Розділ 6. Мед і полин

План Марти

Назад із лісопильні Марта поверталася з Андрієм, і їх супроводжував терпкий аромат свіжої деревини, що після дощу став насиченішим, ніби сам ліс повільно видихав його їм услід. Волога осідала на листі, і зелень здавалася темнішою, соковитішою, ще живішою. 

Андрій ішов поруч мовчки. Груба робоча сорочка вже втратила свій ранковий вигляд, закатані рукави відкривали передпліччя, на яких темніли сліди смоли, а дрібна тирса забилася у складки тканини й заплуталась у волоссі. Перший робочий день залишив на ньому помітний слід, і Марті раптом здалося, що його обличчя ніби подорослішало за ці кілька годин, а біля очей залягли тіні, яких учора ще не було.

- Ти задоволений новою посадою? - запитала вона.

- Камінські добре платять, - відповів Андрій після короткої паузи, як завжди уникаючи прямої відповіді.

- Ти міг будувати кар’єру в Києві. Там би платили не гірше.

Андрій закінчив Київську політехніку за два роки до смерті батька і влаштувався інженером шляхів сполучення на залізниці.  Він встиг звикнути до іншого життя, до чітких перспектив, до міста, яке давало відчуття руху вперед. Йому пророкували хорошу кар’єру і платили достатньо, щоб знімати пристойну квартиру і жити, ні в чому не обмежуючи свої бажання. Але родинні борги змусили його повернутись до Полинного Яру, а потім - ця угода і материне прохання, майже наказ - прийти на службу до Камінських. Андрій погодився, зібрав команду фахівців і сумлінно став до роботи. Лісопильня мала запрацювати на повну силу тільки на початку серпня, але підготовчі роботи вже тривали. 

Зустріч Андрія з Романом, який зайняв посаду керуючого, пройшла ладно. Чоловіки обговорили плани та перспективи, узгодили людей на робочі посади. Ростислава поставили допомагати Чорторию, здебільшого для того, щоб юнак досконально вивчив основні процеси деревообробки. Після цього Андрій продемонстрував роботу обладнання у першому робочому цеху, і, потиснувши один одному руки, чоловіки розпрощались з надією на плідну співпрацю. 

- Тобі не здається це принизливим, - Марта знову вторглася у думки Андрія, - працювати на них?

- Працювати за фахом і отримувати за це гроші принизливо? - він ледь скривився. - Тоді що сказати про твоє рішення прибирати їхні кімнати?

Марта стиснула губи, і в її погляді на мить спалахнуло щось гостріше.

- Цей будинок - частина мене, я не збираюся його залишати.

- І тому ти митимеш підлогу за чужими людьми? - у його голосі прозвучала іронія, але вже без злості, радше з втомою. 

- Ти не зрозумієш, - коротко відрізала вона і прискорила крок.

Він правда ніяк не втямить. Принаймні поки що. У Марти є план: ще не сформований, безтілесний, немов туман, що стелиться вранці садом. Але варто зробити кілька правильних кроків, і імла почне розсіюватися, відкриваючи шлях, який вона вже майже бачила. Вона не втратить цей будинок, ба більше, вона влаштує своє майбутнє найкращим чином і поверне родині втрачене. Потрібно тільки обрати правильний інструмент і навчитися ним користуватися, не дозволяючи власним почуттям зруйнувати те, що так обережно складається в її голові. Її палке серце не стане на заваді гострому розуму, який покроково зважує, планує і втілює…

- Як ти там опинилась? - тепер першим порушив тишу Андрій. 

- Мене підвіз Ростислав Орестович… на коні. 

- Навіщо? 

- Я хотіла подивитись, - відповіла вона легко, ніби й справді не було в цьому нічого особливого.

Чоловік похитав головою і цокнув язиком по піднебінню. Він не вірив жодному її слову. 

- Не знав, що тебе цікавить деревообробка. Давно?

- Відколи там почав працювати мій любий братик, - блазнювала Марта. В її голосі було надто багато показної легкості, щоб це звучало щиро.  

І тоді Андрій торкнувся її ліктя і злегка стиснув, змушуючи обернутись. Вона підняла на нього здивований погляд. 

- Тримайся від них подалі. 

Вона розуміла, про кого мова, тому не стала перепитувати. І так само знала, що не послухає.