Давно

Скрипучі дощечки прогнулись під його вагою, але тут всі звикли до сторонніх звуків. Стіни у старих будинках завжди перешіптуються між собою, розповідають секрети, розносять плітки, приводом для яких є діяння людей. Стіни знають сторічні таємниці і намагаються розповісти їх стукотінням віконниць, рипінням дверних стулок, шепотом протягів. А люди - живуть тут і зараз, творять свою історію, яка рано чи пізно все одно відходить в забуття, сліди якої непомітні, як та пляма, що залишилась від вина, необачно пролитого Мартою на килим.

- Висохне, - промовила вона і подивилась на чоловіка, що сидів навпроти, - в мене є ще.

- Власного виробництва? Наш фірмовий, з погребів твого татка, але за рецептурою Чорториїв, - мовила зверхньо, бо знала - рецепти бабці м’яко кажучи, не для загалу, - з додаванням любистку і сушених пелюстків троянди.

Ростислав не зводив з неї очей, м’яко взяв глечик і відставив у сторону.

- Вино почекає, - він ковтнув слину разом зі словами та хтиво потягнувся до дівчини, обережно торкаючись мережива на невибагливій сукні.

Дощечка за межами кімнати знову рипнула. Роман Камінський зіпнувся на іншу ногу. Він стояв під прочиненими дверима братової спальні і подих йому зводило від збудження. Він би віддав усе, щоб опинитись на його місці і мати змогу пестити мереживо Мартиної сукні. Колись він обов’язково доторкнеться до неї, а поки його талан - спостерігати. Дякувати богу малий бовдур ніколи не зачиняє дверцят. В кімнаті палали свічки, запаморочливий аромат воску і трав щільно наповнював повітря. Тхнуло ще чимось незбагненним та п’янким. Це був її запах. Солодкий і гіркий, як полин з фіалкою - саме такий еліксир вона додавала до ванної, споліскувала ним вогняно-руде волосся. Він відволікся на власні відчуття, важкий клубок з’явився під сонячним сплетінням, опустився нижче, запульсував у паху.

Роман стиснув кулаки, так що нігті увіп’ялись у долоні. Він притиснув підборіддя до грудей, намагаючись вгамувати дихання, яке ставало занадто частим та голосним. Але ті двоє за дверима, одурманені один одним, не помічали нічого навкруги.

Марта обережно підняла подоли сукні, оголюючи гострі коліна та соковиті стегна. Підвелася, притримуючи об’ємні спідниці, і підійшла до юнака. Її волосся лоскотало його обличчя, а губи наблизились впритул до його губів. Коли його рука ковзнула під краєчок тканини, вона відкинула голову і приглушений стогін розрізав тишу кімнати.

Роман прикрив очі і відвів погляд, вибух всередині розлився приємним теплом по тілу. Він не відчував ні сорому, ні полегшення, лише хвилю роздратування, що піднялась під кадик, сдавивши горлянку. В цю саму мить за дверима дальньої кімнати пронизливо заверещало немовля. Заметушилась годувальниця, долинув тихенький спів. Двері скрипнули і коридором почулись короткі невпевнені кроки.

Роман обережно відійшов вглиб галереї і сунув до власних покоїв. Услід він почув тихий сміх двох закоханих - як знущання над своєю безпорадністю. “Вони не могли знати, що я тут” - вмовляв себе чоловік і вже за мить мало не зіткнувся з дружиною. Єва була стурбована, але немовля, заколисане нянею, притихло, і подружжя повернулось до спальні.

- Ти довго, - промовила Єва.

- Справи, кохана, - відмахнувся Роман.

- Я скучила. У ліжку він притиснув її до себе, як найцінніший трофей, припав до потилиці, намагаючись вловити запах полину та фіалки, але натомість відчув нудотно солодкий подих троянди.