«тінь серед нас» частина 3

Розділ 4. Пам'ять крові

Селестіна стояла посеред порожнього коридору Хоґвортсу, стискаючи у руках стару карту магічних проходів, але лінії на ній змішалися, зникли, наче стерті невидимою рукою.

— Де вони?.. — шепотіла вона в розпачі.

Її серце билося швидко, мов божевільний барабан. Паніка повільно стискала груди. Її діти — Еліна й Тео — зникли. Ні закляття виявлення, ні чари сліду не допомагали.

Не вагаючись більше ні секунди, Селестіна взяла жменю порошку летючої мережі і крикнула:

— Ґріффіндорська вежа!

(але одразу ж змінила напрям — їй був потрібен він).

У зеленому полум'ї перед нею виник Гаррі Поттер — тепер уже сивий, але все ще з тією самою добротою й силою в очах.

— Селестіна? — здивовано запитав він. — Що трапилося?

— Мої діти. Вони пропали у лабіринті Забутих. Мені потрібна твоя допомога...

Гаррі мовчки кивнув. В його руці з'явилася чарівна карта Хоґвортсу — Мародерська, яка в свій час не раз рятувала життя. Але на ній також... не було жодного сліду дітей.

— Це зле, — пробурмотів Гаррі. — Вони в іншому вимірі...

Селестіна опустила голову. Її очі блищали від сліз.

Тим часом у лабіринті...

Еліна та Тео бігли темним проходом, але раптом навколо них замерехтіло повітря. Під ногами з'явилася мозаїка спогадів — картинки, що розпливалися і формувалися в сцени.

— Що відбувається?.. — прошепотіла Еліна.

Вони постали в іншому місці. Світ навколо був холодний і темний. Сіре небо тяглося над руїнами. Це було бачення минулого.

І вони побачили її — маленьку Селестіну, самотню дівчинку в сирому дитбудинку, з очима, повними смутку й страху.

Інша сцена — Селестіна, зранена й одна на полі бою, де інші відвернулися від неї.

І ще одна — коли вона в розпачі стояла перед могилою матері, обіцяючи ніколи більше не довіряти.

Кожен спогад змутив їхній розум, проникаючи глибоко в душу, змушуючи їх відчути той біль, ту самотність, ту темряву, яку пережила їхня мати.

— Це пастка, — прохрипів Тео. — Лабіринт живиться страхами та болем.

Еліна заплющила очі й сильно стиснула руку брата.

— Ми повинні її знайти... Знайти світло серед темряви.

Тим часом Гаррі й Селестіна, використовуючи найдавніші закляття, шукали точку входу в інший вимір.

— Я знаю, що вони сильні, — промовив Гаррі тихо. — Вони твої діти.

Селестіна ледь усміхнулася крізь сльози:

— Вони моє серце... І я не віддам їх темряві.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше