Розділ 21

Із самого ранку в нас рухи у квартирі. Я дивуюсь, як сусіди ще не викликали поліцію. Збираючи речі, я думала тільки про одне — аби Андрій не знайшов подарунок.

— Алісо, іди сюди, — крикнув він мені із сусідньої кімнати. Мене одразу ж кинуло в піт. Я пішла до нього й думала, що ж сталося.

— Що? — Запитала я зайшовши в кімнату. У руках у Андрія я побачила пакетик із подарунком.

— Що це? — запитав він із підозрою. Я почухала потилицю.

— Ну, це твій подарунок на день народження. Я сховала його, а ти знайшов.

— Я його ще не відкривав.

— Якщо ти вже його знайшов, то відкривай. Усе одно ще трохи до дня народження, — відповіла я та посміхнулася.

Хлопець відчинив коробочку й подивився на мене. Я трохи злякалася, а раптом він не сподобався.

— Подобається?

Андрій так і дивився на мене.

— Звичайно, подобатися. Це ті годинники, які я давно хотів, але ніяк не міг купити. Дякую, кохана, — сказав він і поцілував мене.

— Та нема, за що, — відповіла я і посміхнулася. — А тепер я йду далі збирати речі.

Через півгодини ми все зібрали й поїхали до мого нового будинку. Там уже Андрій показав мені весь дім та нашу спальню. Вона була розкішна. Я просто стояла й захоплювалася нею.

— Як же тут гарно, — сказала я із захопленням.

Андрій,лише посміхнувся.

Речі ми вирішили не розкладати, бо дуже втомились.

— А поїхали до парку?! — запропонував хлопець.

— Поїхали.

Ми одяглися, взулися та поїхали гуляти. Надворі стояла гарна осіння погода. Яскраво світило сонечко. Під ногами багато вже опалого листя. Ось я люблю осінь через її атмосферу. Цієї пори все, здається таким романтичним і спокійним.

Після того, як на землю впали останні промінчики осіннього сонця, ми поїхали додому. Спати лягли ми рано. Сьогодні новий день. І завтра починається мій 21 рік життя.