Розділ 17

Вранці я прокинулась від будильника. Я одяглася, поїла й побігла до університету. Відсидівши всі пари я пішла додому. Ішла я не поспішаючи, легкою ходою. На вулиці осінь. Опадає листя. Хочеться взяти плед, чашку гарячої кави та кохану людину, сісти біля вікна та розмовляти. Не важливо, про що, головне, що б він був поруч. Дійшовши до дому, мені подзвонила Ася і запитала, де я і через скільки ми з Андрієм будемо в кафе.

Чорт, зовсім забула, що хотіла познайомити Андрія і Асю. Я сказала їй що ми скоро під’їмо, а сама почала дзвонити Андрію. Він, як на зло не брав слухавку.

— Андрію, ти де? — Швидко промовила я.

— На роботі, а що трапилося?

— Пам’ятаєш я тобі обіцяла сьогодні познайомити з Асею?

— Ну.

— Так ось, я чекаю тобе біля будинку. Приїдь швидше вона вже чекає нас у кафе.

— Добре, скоро буду, — сказав він і поклав слухавку.

Я не стала йти додому й переодягатися, тому що виглядала пристойно. Через 15 хвилин приїхав Андрій і ми поїхали кафе. По дорозі до кафе я заснула прямо в машині. Коли ми вже під’їжджали я прокинулась. Трохи прийшовши до тями я згадавши, хто я, з ким я і, як мене звуть. Ось ми вже в кафе та через вікно я бачу Асю із Сергієм. Вони сидять і мило балакають. Коли ми зайшли в кафе Ася, побачивши мене відразу ж побігла мені на зустріч. Ми обнялися.

— Ася — це Андрій, Андрій — це Ася, — сказала я і вони потиснули один одному руку.

— Приємно познайомитися, сказав Андрій і посміхнувся.

— Взаємно, — сказала Ася і всміхнулася.

Ми пішли за столик. Андрій і Сергій познайомилися і ми замовили поїсти. Ми сиділи й розмовляли про життя. Ми замовили трохи вина, але Андрій і Сергій не пили, тому що вони були за кермом. Ми випили кілька склянок вина й тут Асю понесло.

— До речі, — сказала вона, — Андрію, а ви з Аліскою не думали одружитися?

Я подивилася на неї поглядом убивці, але вона не звертала на мене уваги. Андрій засміявся.

— Ну то що? — продовжила Ася.

Андрій подивився на мене, я сиділа червона, як помідорка з опущеною головою. Усередині мене творився ураган, серце впало в п’ятки.

— Ні, — відповів він.

У її очах було розчарування, а я розуміла, що ми з ним тільки друзі, нічого більше.

Пізніше ми ще довго сиділи розмовляли, їли і просто дуріли. Коли ми вже стали розходитися, Андрій запропонував мене підвезти, на що я погодилася. Ми сіли в машину й рушили додому. Деякий час ми їхали мовчки. Іноді я дивилася на Ісаєва, а іноді він на мене. Коли наші погляди зіткнулися, між ними пробігла іскра. Але я одразу ж відвела погляд.

— Аліс?! — промовив Андрій.

— Що? — Відповіла я.

— Я тут подумав, — сказав він і моє серце впало до п’ят.

— Про що?

— Про слова Асі.

І тут моє серце зупинилося. Я не знала, що мені думати й що буде далі.

— Що надумав? — Відповіла я.

— Аліс, ти мені давно подобаєшся, з першої нашої зустрічі, але я ніяк не міг тобі сказати це, я думав, що це все не взаємно. Але все ж таки після слів Асі я задумався.

— Що? У сенсі? — Серцем я вже розуміла, але мозок відмовлявся це сприймати.

— Аліс, я люблю тебе. Ти згодна бути моєю дівчиною? — Сказав Андрій і подивився на мене. Можеш не відповідати.

— Ні, Андрій, стій.

— Що?

— Я… я згодна, — сказала я і подивилася на нього з усмішкою. Він так само дивився на мене.

— Серйозно? Ааа, я найщасливіший на світі, — крикнув Андрій, а я засміялася.

— Я теж, — тихо відповіла йому я.

Він відвіз мене додому. Коли я хотіла йти він зупинив мене й наші губи злилися в ніжному поцілунку. Після я пішла додому й Андрій теж поїхав.

Я зайшла в будинок і плюхнулася на ліжко. Зараз я найщасливіша.