Розділ 15

Пройшов місяць

Цей місяць пролетів зовсім непомітно. Ми готувалися до весілля Асі. Андрій розважався з Анею. Моє життя зовсім не змінилося за місяць. Ночами я так само дивлюся в стіну і плачу. Я так само люблю Андрія, навіть більше. У нього дівчина, можливо вона вже майбутня дружина. А з ним ми просто друзі. Він не бачить у мені свою дівчину. Але вже краще бути друзями, ніж взагалі чужими людьми. Ти можеш повністю бачити її красу, але ти ніколи не зможеш відчути її у своїх руках.

Сьогодні вранці я прокинулася і, як зазвичай пішла збиратися до університету. Свої жахливі чорні кола під очима від недосипу я замазала тональним кремом і пішла до університету. Мені просто хотілося прогулятися та подумати про життя. Зараз у мене немає взагалі ніяких емоцій. Я спокійно йшла парком, як раптом мені надійшло повідомлення.

«Привіт, Алісік! Сьогодні я приїхав із відрядження, Аня про це не знає і я хочу зробити сюрприз. Не хочеш провести час із нами?»

«Хм, приїхав із відрядження, Аня не знає про це. Причому тут я?» — подумала я.

«А навіщо вам я, якщо хочеш зробити їй сюрприз?»

«Ну, Алісік, ти моя найкраща подруга. І я хочу провести час із вами двома, будь ласка».

«Добре, під’їжджай до парку біля мого будинку, чекатиму».

«Добре, я скоро буду».

Відповідати я не стала. Андрій під’їхав через хвилин 15. Я сіла в машину, ми обнялися і поїхали до нього. Цілу дорогу ми сміялися, слухали музику і просто по-дружньому розмовляли. Коли ми зайшли в будинок, я побачила чоловічі кросівки, але не надала цьому великого значення.

Коли я розбувалася, Ісаєв пішов на другий поверх. Раптом я почула крики й одразу ж побігла на другий поверх.

— Як ти могла так вчинити! Я вірив тобі, а ти!

Коли я підбігла ближче до хлопця, то побачила Аню і якогось хлопця разом у ліжку. Вони були голими, тоді до мене дійшло, чиї це були кросівки.

— Андрію, ти не правильно все зрозумів! — почала виправдовуватися Аня.

— Звісно, ви ж просто прилягли подрімати в ліжку, нічого більше! Він я сказав із мого будинку!

— А ти теж не краще, приїхав із відрядження, нічого не сказав та ще й цю… із собою притягнув!

Я не витримала й теж встромила свої пять копійок.

— Що ти сказала про мене? Це я зраджую власному хлопцю в його ж будинку?

— Аліс, не потрібно, — сказав він мені.

Я залишилася стояти на місці, а Андрій підійшов до Ані й цього хлопцята вивів їх на вулицю.

— Одяг, хоч віддай! — кричала Аня.

Хлопець за весь цей час не промовив жодного слова.

— Забирайся. Ще раз потрапиш мені на очі, я викину тебе з міста! — Сказав Андрій і викинув їм одяг і взуття.

Він зайшов у будинок дуже злий, але з алкоголем у руках. Алкоголю було багато, дуже багато. Ми почали пити його. Багато пити алкоголю. Нещодавно запивали моє горе, тепер горе Андрія.