Розділ 5

Ранок понеділка. Можливо, я дивна, але завжди любила ранок понеділка. Цього дня мені завжди щастило. Але не сьогодні. Як тільки я прокинулася, мене відразу ж відвідала думка про інтерв’ю і, як воно пройде. Коли я встала з ліжка й пішла квартирою, Юру я ніде не виявила. Останнім часом я помітила, що Юра став якийсь інший. Наче ретельно приховує від мене щось. Але для мене це зараз не має значення. Я зібралася й побігла до університету. Там я побачила своїх однокурсників. Я привіталася з усіма, і ми стояли й чекали на викладача.

Коли Ігор Васильович підійшов він назвав нам усім адреси та години, за якими нас чекали наші знаменитості. Мене, Катю та Сашу чекали об 11:30 в тому самому кафе.

Зараз, лише 9 годин, але ми поїхали до того кафе, де мала відбуватися зустріч. Кафе виявилося досить далеко. До 10 ми вже були в кафе. Ми мали ще півтори години до інтерв’ю, і ми вирішили поїсти. Замовивши їжу, ми почали її чекати. Поки чекали, ми зробили мільйон фоток. Катя пішла брати інтерв’ю найперша, оскільки її знаменитість уже прийшла. А ми із Сашком чекали ще пів години.

Ну от і прийшов співак Сашка, а я ще сиділа й чекала на Ісаєва. Нарешті, о 12:00 він прийшов і сів за столик. Коли він проходив повз мене, то посміхнувся й підморгнув мені. Я зніяковіла. Але все ж таки вирішила підійти до нього щоб взяти інтерв’ю.

— Здрастуйте, Андрію Ісаєву. Я Аліса Іванова й сьогодні я братиму у вас інтерв’ю.

Він глянув на мене.

— Ви Аліса Іванова? «Та зухвала дівчина?» — сказав він і посміхнувся.

— Саме вона, — відповіла я.

— Ну що ж, Аліса Іванова, приступимо до інтерв’ю?

— Угу, — сказала я й полізла в сумку за листочком із запитаннями. — Отже, розкажіть трохи про себе.

— Почнемо з того, що мені 22 роки. Я не одружений. Мої батьки загинули в авіакатастрофі, коли мені було 15. Виховували мене дядько з тіткою. Свій бізнес я збудував сам. Коли я тільки починав займатися цим, то навіть не мріяв, що в мене буде настільки велика компанія й те, що вона буде найвідомішою.

— Як ви можете охарактеризувати себе двома словами?

— Напевно, настирливий і щасливий.

— Коли ви вирішили відкрити свою компанію та чому?

— У 18 років я зрозумів, що хочу спробувати себе в бізнесі. З підтримки в мене були тільки тітка й дядько, а також мій найкращий друг, з яким ми досі дружимо. І ми просто вирішили ризикнути зі словами «а раптом вийде» ну і, як бачите все вийшло, і я дуже вдячний тим людям, які повірили в мене.

— Розкажіть про своє найбільше досягнення і вражаючий провал.

— Найбільше досягнення було те, що моя компанія стала кращою, а провал був, коли я уклав контракт з однією фірмою і вони мало не зробили мене банкрутом.

— Чи не маєте бажання кинути все до «чортової бабусі» й почати займатися чимось новим?

— Знаєте, іноді, буває, але мені подобається те, чим я займаюся.

— Коли у вас буде сім’я, як ви намагатиметеся приділяти їм більше часу?

— Завдяки компанії я з легкістю зможу допомагати своїй дружині та приділяти своїм дітям достатньо часу. І сім’я в мене буде постійно на першому місці.

— Назвіть 3 головні речі, які мають бути в характері вашої дружини.

— Вірність, доброта та довіра.

— І останнє питання, які поради ви можете дати бізнесменам-початківцям і тим, хто хочуть розпочати свій бізнес?

— Головне, не боятися і вірити в себе та свої сили. Завжди знайдуться люди, які підтримають вас і віритимуть у вас до останнього. Ризикуйте. Від одного ризику, може змінитися все на краще.

— Дякую вам за те, що погодилися відповісти на мої запитання, — сказала я й почала збирати в сумку запитання та диктофон.

— Та нема, за що, — відповів він.
Ми потиснули один одному руку. Я вже збиралася йти, як тут.

Якщо вам подобаються мої короткі романи, будь-ласочка поставте зірочку. Вам не важко, мені приємно. Також ділиться своїми думками в коментарях, я буду більше бачити помилки.

Щоб відслідковувати новинки, тисніть відстежувати автора. Усіх цьомкаю с: