Розділ 4

Як тільки ми пішли алеєю я побачила Юру з купою повітряних кульок. Я побігла йому на зустріч і обняла його.

— Юре, навіщо вони мені?

— Я просто дуже сильно кохаю тебе.

— І я тебе, — сказала я й сильно обняла хлопця. — Ти погуляєш із нами?

— Вибач, я не зможу. У мене завтра залік, треба готуватись. Тож я піду.

— Добре, кульки візьми додому.

— Окей, — сказав Юра, поцілував мене й пішов, а ми з Асею пішли далі гуляти.

Коли ми гуляємо з Асею, у нас жодна прогулянка не проходила без сміху. Ось і зараз Ася і я, ми стояли на лаві та співали нашу улюблену пісню.

Потім ходили містом. Коли ми зустріли чоловіка з білим волоссям, ми зупинили його.

— Дівчата, що вам треба? — здивовано запитав чоловік.

— Коли у вас день народження? — спитала Ася із серйозним обличчям.

— А навіщо вам це знати?

— Я хочу зробити вам подарунок. То коли?

— Припустимо двадцять третього грудня.

— Тоді це буде подарунок наперед, — сказала Ася, а я взагалі не розуміла, що з нею відбувається і просто стояла осторонь і сміялася з неї.

Ася заспівала йому, а я стояла і вмирала від сміху. 

— Як вам мій подарунок? - поцікавилися Ася.

— Дівчино, ви п’яні йдіть додому, — сказав чоловік і пішов.

— Алісо, чому ніхто не цінує моїх старань? — сказала Ася й уткнулася мені в плече.

— Я ціную. Ти чудова співачка, — сказала я й ми засміялися з Асею.
Після всього цього ми гуляли ще до десятої вечора. Я прийшла додому втомлена й одразу ж завалилася спати.

Якщо вам подобаються мої короткі романи, будь-ласочка поставте зірочку. Вам не важко, мені приємно. Також ділиться своїми думками в коментарях, я буду більше бачити помилки.

Щоб відслідковувати новинки, тисніть відстежувати автора. Усіх цьомкаю с: