Розділ 3

І так сьогодні неділя. Я пообіцяла собі ще вчора подивитися біографію Ісаєва, але руки ніяк не дійшли. Завтра важливий день, день інтерв’ю. Блін, він сто відсотків запам’ятав мене. Так, Аліса, спокійно, усе пройде добре. Я прокинулась о десятій годині. Юри не було вдома. Я сіла за ноутбук і почала вивчати біографію та бізнес того самого Андрія. Хм, а він досить привабливий. Так Аліса, зосередься. Як тільки я вивчила все, я вирішила написати питання, які ставитиму йому.

За дві години всі питання були готові. У результаті за ноутбуком я просиділа три години. Юри досі не було вдома. Хм, дивно. До речі, за ці три роки в нас із Юрою було сварок більше, ніж у деяких за десять років стосунків. Але так що ми розлучалися б остаточно, як бачите не було.

Після цього я пішла на кухню, узяла банана й пішла дивитися фільм. Через дві години я почула, що відчинилися вхідні двері. У мою голову почали лізти думки про злодіїв та вбивць. Але в кімнату зайшов Юрко з квітами в руках.

— Це тобі! — сказав він і поцілував мене в щоку.

— Дякую! А за що ж мені таке? — з підозрою запитала я.

— Аліс, я просто кохаю тебе, — сказав хлопець і почухав потилицю.

— І я тебе, — сказала я і чмокнула його. — А де ти був так довго? — Запитала я, наливаючи у вазу воду.

— Я, — забарився з відповіддю Юра. — Та поки знайшов квіти, то довелося пів району оббігати.

— Ясно, — ця відповідь виявилася мені дивною, бо в нас навпроти квартири кіоск із квітами і їх там можна було легко купити, але заперечувати я не стала.

Пізніше я вирішила зателефонувати до подруги й покликати її погуляти.

— Алло.

— Привіт, Ась, а чи не хочеш погуляти?

— Я не проти, — відповіла подруга.

— Чудово. Зустрічаємось на нашому місці.

— Добре. До зустрічі.

— Угу, — відповіла я й Ася скинула слухавку.

Я пішла одягатися. Одягнула я чорну толстовку та сині джинси. На ноги взула конверси, узяла телефон і пішла гуляти.

Коли я прийшла на наше з Асею місце, то побачила, що вона вже там. Побачивши мене, подруга побігла на зустріч. Чуть не збивши мене з ніг Ася обняла мене.

— Як я рада тебе бачити, — сказала я, обіймаючи подругу.

— Я теж! — крикнула подруга.

— Що ж, пішли гуляти?

— Ходімо.

Як тільки ми пішли алеєю я побачила.

Сорі за помилки, я ще вчуся. Якщо вам подобаються мої короткі романи, будь-ласочка поставте зірочку. Вам не важко, мені приємно. Також ділиться своїми думками в коментарях, я буду більше бачити помилки.

Щоб відслідковувати новинки, тисніть відстежувати автора. Усіх цьомкаю с: