"Старий архів"

Сонце остаточно розігнало туман, але теплоти це не додало. Листопадовий вітер шарпав мокру куртку, поки Еліна майже бігла лісовою стежкою в бік селищної ради.

​У голові пульсувала єдина думка: «Архів. Лєна казала про архів».

​Будівля місцевої адміністрації виглядала так само занедбано, як і більшість будинків у цьому районі. Одноповерхова споруда з облупленою жовтою фарбою та потемнілим шиферним дахом. У неділю зранку тут мала б панувати цілковита тиша, але масивні вхідні двері виявилися непричиненими.

​Еліна штовхнула двері й ступила в напівтемний коридор. У повітрі стояв важкий запах старого паперу, хлорки та сирості.

​— Є хтось усередині? — голосно покликала вона, але відповіддю була лише глуха луна її власних кроків.

​Вона пішла довгим коридором, розглядаючи таблички на кабінетах. Переважна більшість була зачинена, але наприкінці коридору, за залізними ґратами, сходи вели вниз, у підвальне приміщення. Над дверима висів пожовклий табличний напис: «Загальний архів».

​Двері до підвалу виявилися важкими, суцільно металевими, вкритими іржею. А в центрі, прямо під ручкою, темніло замочне отвір із чітко вибитою цифрою 13.

​Еліна стиснула в кулаці ключ, який знайшла в пеналі Лєни. Пальці тремтіли. Вона вставила ключ у щілину. Він увійшов з легким клацанням, ніби його змастили зовсім нещодавно.

​Клик. Клик.

​Важкий замок піддався. Еліна штовхнула двері й ступила в темряву підвалу.

​Кімната була заповнена високими металевими стелажами, заставленими пильними папками та архівами за останні тридцять років. У кутку на старому дерев'яному столі стояла настільна лампа. Еліна клацнула вимикачем — лампа несподівано спалахнула тьмяним жовтим світлом.

​Вона кинулася до стелажів із маркуванням «2019 рік». Папки були розкладені за місяцями. Вона схопила папку з написом «Жовтень. Звіти та події» й розкрила її прямо на столі.

​Аркуші перегорталися один за одним: протоколи засідань, побутові скарги, звіти про ремонт доріг... Напередодні 12 жовтня — нічого незвичайного. Але на сторінці за сам день зникнення Лєни аркуш був вирваний з корінням. Залишилися лише рвані краї паперу.

​— Хтось почистив архів... — прошепотіла Еліна.

​Проте, перегортаючи наступні сторінки, з папки випав невеликий пожовклий газетний вирізок із місцевої преси за 1995 рік, який хтось навмисно вклав між звітів.

​Заголовок морозцем пройшовся по шкірі:

«Трагедія на озері: розслідування закрито за відсутністю складників злочину».

​У статті йшлося про зникнення молодого дільничного, який розслідував серію дивних подій біля лісового озера. Його тіло так і не знайшли, але в його щоденнику залишився останній запис: «Воно бере обличчя тих, кого ми любимо. Воно живе на межі дзеркала».

​Раптом світло настільної лампи кілька разів блимало й згасло.

​У повній темряві підвалу Еліна почула, як за її спиною з глухим клацанням зачинилися важкі металеві двері архіву. А за ними, прямо в коридорі, пролунали повільні, важкі кроки...