Розділ 6

Кассій сидів у широкому кріслі біля вікна, без особливого інтересу гортаючи свіжий «Вісник». За останні десять хвилин він не прочитав і половини сторінки.

Навпроти, влаштувавшись на кушетці, Діона й Сабріна обговорювали останні новини, які та привезла з Орбі.

— І тоді пані Самарі заявила, що приїхала туди виключно заради цілющих джерел, — розповідала Сабріна. — Уявляєш?

Діона усміхнулася.

— А приїхала не заради них?

— Мамо, їй двадцять три. Які цілющі джерела?

Кассій перегорнув сторінку.

— Приголомшливе розслідування.

Сабріна одразу поглянула на нього.

— Ти взагалі нас слухаєш?

— На жаль.

— Тоді міг би хоча б зробити вигляд, що тобі цікаво.

— Я й так останні десять хвилин роблю вигляд, що читаю.

Сабріна фиркнула, а Діона уважно поглянула на сина.

— Ти сьогодні не в гуморі.

— Я сьогодні не виспався.

— А хіба це колись були різні речі? — втрутилася Сабріна.

Кассій нарешті відірвався від газети.

— Я просто не виспався, матінко. Не дивися на мене так.

— Як — так?

— Наче вже вирішила, чим мене нагодувати й на скільки годин укласти спати.

Діона усміхнулася.

— А хіба це погана ідея?

— Для початку дай мені хоча б допити каву.

— От бачиш, — втрутилася Сабріна. — А казав, що з тобою все гаразд.

Кассій кинув на сестру короткий погляд.

— Тебе взагалі ніхто не питав.

— Але ж я права. — Сабріна тихо засміялася.

Кассій подивився на неї поверх газети.

— Радий, що тебе веселять мої страждання.

— Дуже.

Він похитав головою й знову опустив погляд на сторінку.

— Усе-таки добре, що ти приїхав, — сказала Діона.

— Я обіцяв.

— Ти багато чого обіцяєш.

— І майже завжди виконую.

— Саме це «майже» мене й непокоїть.

Кассій усміхнувся.

Сабріна тим часом зробила ковток чаю й скривилася. Кассій це помітив.

— Навіщо ти його п'єш, якщо він тобі не подобається?

— Подобається.

— У тебе щойно було обличчя людини, яку отруїли.

— Він корисний.

— Ще гірше.

Сабріна закотила очі.

— Не всі можуть пити вино серед білого дня й вважати це корисною звичкою.

— Я ніколи не називав її корисною.

— Нарешті ми хоч у чомусь згодні.

Діона подивилася спочатку на доньку, потім на сина.

— Іноді мені здається, що вам обом знову по десять років.

— Це вона починає, — спокійно промовив Кассій.

— Кассію! — обурилася Сабріна.

— Що? Це правда.

Сабріна кинула в нього диванною подушкою. Він упіймав її однією рукою, навіть не встигнувши до пуття зрозуміти, що сталося. Кілька секунд Кассій дивився на подушку, потім на сестру.

— Тобі завтра дев'ятнадцять.

— І?

— Я сподівався, що до цього віку ти навчишся поводитися гідно.

— А я сподівалася, що ти станеш веселішим.

Діона не витримала й розсміялася. Кассій відкинув подушку на вільне крісло й нарешті склав газету.

— До речі, — Сабріна трохи помовчала, — Софія завтра буде?

Веселощі зникли так швидко, наче їх і не було. Кассій відкинувся на спинку крісла.

— Ні.

— Вона все ще в столиці?

— Так.

Сабріна покрутила чашку в руках.

— Ну й добре.

Діона застережливо поглянула на доньку.

— Сабріно.

— Що? Вона мене теж не любить.

— Це не привід радіти її відсутності.

— Я не радію. — Сабріна витримала паузу. — Я насолоджуюся.

Кассій прикрив очі рукою.

— Тільки не починайте.

Сабріна примружилася.

— А ти, між іншим, міг би хоча б іноді робити вигляд, що щасливий у шлюбі.

Кассій повільно опустив руку.

— Сабріно.

У його голосі не було злості, але попередження вона вловила одразу.

— Усе-все. Більше ані слова.

Діона тихо зітхнула.

— Вона не хотіла тебе зачепити.

— Знаю.

Кассій потер перенісся. Голова гуділа після безсонної ночі, а попереду на нього чекала розмова з Адріаном, яку він волів би провести ще вчора.

— Вибачте, — промовив він трохи тихіше. — Я втомився.

Діона одразу пом'якшала.

— Тоді тобі тим паче потрібно відпочити. Твої покої давно підготували.

— Пізніше.

— Кассію.

— Матінко.

Кілька секунд вони дивилися одне на одного.

Сабріна перевела погляд з одного на іншого.

— Зараз почнеться.

Кассій усміхнувся.

— Не почнеться. У мене ще є справи.

— Сьогодні? — запитала Діона.

— Особливо сьогодні.

Сабріна зітхнула, але майже одразу знову пожвавішала.

— Тоді хоча б скажи, де ти дістав Сиверій.

Кассій насупився.

— Навіщо?

Вона торкнулася підвіски на шиї. У центрі тонкої оправи мерехтів камінь глибокого синього відтінку.

— Бо в Орбі ніхто не повірив, що він справжній.

— І ти, звісно, вирішила довести протилежне.

— Звісно.

Діона з цікавістю поглянула на підвіску.

— Ти мені так і не розповіла, що в ньому особливого.

Сабріна повернулася до матері всім корпусом.

— Його видобувають лише в одному місці в Ерні. Уявляєш? Кажуть, там під землею течуть вогняні ріки й майже нічого живого не росте. А сам Сиверій неможливо підробити.

— Ти забула найголовніше, — зауважив Кассій.

Очі Сабріни загорілися.

— Він допомагає зустріти справжнє кохання.

— Я мав на увазі ціну.

— Кассію!

Діона розсміялася.

— Навіщо тоді ти подарував його їй, якщо не віриш у всі ці історії?

Він знизав плечима.

— Бо вона вірить.

Сабріна на мить замовкла, а потім усміхнулася — вже зовсім інакше.

— Іноді ти все-таки буваєш хорошим братом.

— Нікому не розповідай.

— Пізно. Завтра розповім усім.

— Тоді заберу подарунок.

Сабріна одразу накрила підвіску долонею.