Розділ 5

Розділ 5

Управитель Етор провів Айріс на другий поверх маєтку Кріссе. Вони пройшли довгим коридором і зупинилися біля одних із дверей. Управитель відчинив їх і відступив убік.

— Прошу, фріє Айріс.

Айріс кинула на нього промовистий погляд.

— Ви обіцяли не зловживати цим звертанням.

— Я нічого подібного не обіцяв.

У кутиках його губ промайнула ледь помітна усмішка. Айріс похитала головою й переступила поріг. А наступної миті зупинилася.

— Це… моя кімната?

— Ваші покої, — уточнив Етор. — Смарагдові.

Айріс повільно пройшла вперед, озираючись довкола. Вона очікувала на окрему спальню. Невелику кімнату, можливо, трохи просторішу за ту, в якій жила досі. Але точно не це.

Високі французькі вікна займали майже всю дальню стіну, наповнюючи кімнату сонячним світлом. За ними відкривався краєвид на сад і невеликий ставок, оточений зеленню. У центрі стояло широке ліжко з темно-зеленим балдахіном. По обидва боки від нього розташовувалися приліжкові тумби, а на них — лампи з основами із зеленого каменю. Біля протилежної стіни висіло велике дзеркало у срібній рамі. Та найбільше увагу Айріс привернули двоє дверей у правій частині кімнати. Одні вона прочинила першими. За ними виявилася простора ванна кімната.

Айріс здивовано підняла брови.

— Тут є власна ванна?

— Звісно.

Вона обернулася до Етора.

— Ви говорите так, ніби це цілком нормально.

— Для цих покоїв — цілком.

Айріс нічого не відповіла й відчинила другі двері. Гардеробна.І зовсім не порожня. На вішаках уже висіли сукні, на полицях стояло взуття, поруч були акуратно розкладені рукавички, прикраси та інші речі.

Айріс кілька секунд мовчки дивилася на все це.

— Звідки?..

— Пані Діона розпорядилася підготувати все заздалегідь.

— Заздалегідь? — Айріс обернулася. — Тобто вона була настільки впевнена, що все вийде?

— Пані Діона воліє бути готовою до будь-якого розвитку подій.

Айріс усміхнулася.

— Як і ви.

— Саме тому ми стільки років чудово ладнаємо.

Вона знову оглянула кімнату. Ще зовсім недавно такі покої здавалися їй чимось недосяжним, а тепер вона могла назвати їх своїми. Принаймні поки що.

— Не думала, що мені виділять таку велику кімнату.

— Вам доведеться звикати до багатьох речей, фріє Айріс.

Айріс повільно повернула голову. Етор зберігав абсолютно незворушний вираз обличчя.

— Ви навмисно?

— Не розумію, про що ви.

— Авжеж.

Він поправив краї сюртука.

— Завтра вранці до вас прийде Беатрікс. Пані Діона вирішила, що вона допоможе вам підготуватися до повернення пані Сабріни та майбутнього прийому.

Айріс уявила Беатрікс серед усіх цих суконь.

— Боюся, це погана ідея.

— Чому ж?

— Ви бачили її сьогодні на кухні.

Етор на мить замислився.

— Слушне зауваження.

Айріс розсміялася.

— Але розпорядження пані Діони залишається в силі, — додав він. — А сьогодні вам велено відпочивати.

— Ось до цього я, мабуть, звикну швидко.

— Не сумніваюся.

Етор попрямував до дверей.

— Містере Етор.

Він зупинився.

— Так?

— Дякую.

Управитель злегка схилив голову.

— Відпочивайте, фріє Айріс.

Вона примружилася.

— Ви все-таки робите це навмисно.

Цього разу Етор дозволив собі усміхнутися.

— Добраніч.

Він вийшов, тихо зачинивши за собою двері.

Айріс залишилася сама. Кілька секунд вона просто стояла посеред кімнати, прислухаючись до незвичної тиші. Ніхто її не кликав. Не квапив. Не чекав, коли вона звільнить ванну. Вперше за довгий час їй не потрібно було нікуди поспішати. Айріс знову озирнулася.

Власні покої.

Навіть зараз це звучало дивно.

Вона підійшла до одного з вікон і подивилася на сад.

Усе вийшло.

План, який ще зовсім недавно здавався надто крихким і залежав від безлічі випадковостей, просунувся ще на крок уперед. Але розслаблятися було зарано. Айріс торкнулася складеного документа, який досі тримала при собі. 

Тепер вона фріє.

А отже, перед нею відчинялися двері, які раніше були для неї зачинені.

І саме це було важливіше за будь-які розкішні покої.

Хоча власна ванна безперечно була приємним доповненням. За пів години Айріс уже лежала в гарячій воді, оточена густою мильною піною. На краю ванни горіло кілька свічок, а їхнє м’яке світло відбивалося на поверхні води. Вона заплющила очі й із насолодою витягнула ноги. Жодної черги. Жодних нетерплячих стуків у двері. Ніхто не кричав, що їй час закінчувати.

Айріс усміхнулася.

Схоже, до нового життя справді можна було звикнути.

А коли вона нарешті дісталася ліжка, сил на роздуми майже не залишилося. Айріс забралася під м’яку ковдру й влаштувалася зручніше. Варто було голові торкнутися подушки, як сон швидко взяв своє.

*** 

Рано-вранці Айріс розбудив наполегливий стукіт у двері. Вона невдоволено скривилася, натягнула ковдру вище й спробувала вдати, що нічого не чує.

Стукіт повторився.

— Айріс!

Вона розплющила одне око.

— Ні.

Двері розчинилися.

— Вставай, сонько!

Трікс увірвалася до кімнати з таким запасом енергії, що Айріс остаточно зрозуміла: поспати їй більше не дадуть.

— Трікс, — простогнала вона, уткнувшись обличчям у подушку. — Навіщо взагалі стукати, якщо ти все одно заходиш?

— Із ввічливості.

— Дуже шляхетно з твого боку.

Трікс уже не слухала. Вона завмерла посеред кімнати й повільно озирнулася.

— Оце так…

Айріс підвелася на ліктях. Крізь високі вікна спальню заливав м’який ранковий світ. Учора вона була надто приголомшена змінами, щоб як слід усе роздивитися, а зараз Смарагдові покої здавалися ще просторішими.

Трікс повільно повернулася до неї.