Розділ 4

Айріс наводила лад у Залі Білого Сонця — одному з обідніх залів маєтку Кріссе. Сабріна особливо любила це місце, тому, коли молодша пані була вдома, слуги накривали стіл лише тут.

Уже завтра вона поверталася. Від самої думки про це Айріс мимоволі усміхнулася. Вона встигла скучити за їхніми довгими розмовами й тихими посиденьками. Майже місяць тому Сабріна вирушила відпочивати до Орбі — невеликого повітряного міста, одного з найпопулярніших курортів серед Арків. Потрапити туди можна було лише через магічний портал, надійно прихований від сторонніх очей.

Минуло вже близько трьох тижнів від тієї неприємної зустрічі з Кассієм Кріссе, а про нього відтоді — ні слуху ні духу. І Айріс це цілком влаштовувало. За розмовами прислуги, Кассій разом із Кесо залишив маєток уже наступного ранку. Отже, поки що можна було не боятися, що він виконає свої погрози.

Їхня несподівана зустріч і без того ледь не зруйнувала план, який Айріс вибудовувала надто довго. Кассій був небезпечним. Набагато небезпечнішим, ніж їй хотілося визнавати. Залишалося сподіватися, що Кесо справді замовив за неї слово. Інакше ані їй, ані Беатрікс навряд чи вдалося б відбутися звичайним покаранням. Айріс досі дивувало, який вплив Кесо мав на Кассія. Вона й не підозрювала, що їх пов’язувала настільки міцна дружба.

— Досі не вірю, що нам так пощастило, — зітхнула Трікс, вмостившись на підвіконні. — Коли я зіткнулася з цим деспотом, у мене ледь душа з тіла не вилетіла. Він так кричав, що я вже подумки прощалася з життям. Здається, навіть згадала всі молитви, які коли-небудь чула.

Вона солодко потягнулася, піднявши руки над головою, й витягнула ноги.

— А як він на тебе дивився! — продовжила вона. — Чесне слово, наче привида побачив. Добре хоч усе обійшлося.

— Згодна, — озвалася Айріс.

Стоячи на високій драбині, вона ретельно протирала кришталеві підвіски масивної люстри. На відміну від подруги, здатної знайти сотню причин, аби зайвий раз не братися до роботи, Айріс воліла виконувати свої обов’язки бездоганно.

— У пана Кассія напевно є важливіші справи, ніж дві служниці. Найімовірніше, він уже забув про наше існування.

— Хотілося б вірити.

Трікс замислено схилила голову набік.

— Моторошний він, звісно.

Айріс промовчала.

— Хоча… — мовила Трікс, і на її обличчі з’явилася мрійлива усмішка. — Який же він вродливий.

— Трікс!

— А що? Я ж не сліпа. Ти бачила його очі? А плечі? А…

— Тихіше.

Айріс приклала палець до губ і швидко озирнулася на двері.

— Не забувай, де ми знаходимося. Тут у стін більше вух, ніж у прислуги. Почує хтось, як ти обговорюєш пана Кріссе, — і наступного разу жоден Кесо нас не врятує.

Трікс невдоволено підібгала губи.

— Я лише сказала, що він вродливий.

— Ти ніколи не говориш «лише».

— Цікаво, про що таке мені не слід знати?

Обидві дівчини обернулися. У дверях стояла невисока темноволоса дівчина, схрестивши руки на грудях.

— Трікс знову в щось вляпалася?

— О, метр із кепкою прокинувся, — глузливо кинула Трікс і показала їй язика.

Арзу закотила очі.

— Ти такого самого зросту, як і я.

— Зате в мене ноги довші.

— У твоїх мріях.

— Ось побачиш, колись ти договоришся, — Трікс зіскочила з підвіконня й рушила до неї. — А я, між іншим, ледве стримуюся, щоб не розповісти тобі одну приголомшливу новину.

— Трікс! — різко окликнула її Айріс.

Вона швидко спустилася з драбини.

— Навіть не думай. І взагалі, обидві припиніть. Мені вже набридли ваші нескінченні сварки.

Арзу всміхнулася.

— А ти чого тут розкомандувалася? Думаєш, якщо пан Кесо за тобою упадає, то тепер можеш усіма командувати?

Айріс завмерла.

— Переспить із тобою й забуде, як звали, — уїдливо додала Арзу.

Усмішка миттєво зникла з обличчя Трікс.

— Ну все, гноме. Ти сама напросилася.

Вона закотила рукави й рушила до Арзу.

— Зараз я тобі всі патли повисмикую!

— Беатрікс!

Гучний чоловічий голос змусив усіх трьох завмерти.

У дверях стояв управитель Етор. Його погляд повільно ковзнув кімнатою, затримався на Айріс із ганчіркою в руці, потім на Арзу й нарешті зупинився на Трікс, яка так і стояла із закоченими рукавами.

— Я навіть не питатиму, що тут відбувається.

Трікс невинно всміхнулася.

— Дуже мудре рішення, містере Етор.

— Беатрікс, — застережливо промовив управитель.

— Мовчу.

— Арзу, я відправив тебе допомагати Мелані підготувати Смарагдові покої. Чому ти досі тут?

— Вибачте, містере Етор, — пробурмотіла дівчина, миттю розгубивши весь свій бойовий запал. — Уже йду.

— От і чудово. А ти, Беатрікс, вирушай на кухню. Міс Філліс чекає на тебе від самого ранку.

— Вона завжди на мене чекає, — трагічно зітхнула Трікс. — Іноді мені здається, що ця жінка без мене жити не може.

— Радше мріє хоча б один день прожити без тебе, — Айріс не втрималася від усмішки.

— Іди, — Етор вказав Трікс на двері. — Завтра повертається молодша пані, а післязавтра ми святкуємо її дев’ятнадцятиріччя. Роботи вистачає і без ваших бійок.

— Слухаюся.

Трікс зробила перебільшено шанобливий реверанс і поспішила до виходу.

Проходячи повз Айріс, вона нахилилася до неї й прошепотіла:

— Я все одно їй колись вріжу.

— І це я теж чув, — незворушно зауважив Етор.

Трікс обернулася.

— У вас що, слух як у кажана?

— Ні. Просто ти зовсім не вмієш шепотіти.

Етор похитав головою, однак у кутиках його губ промайнула ледь помітна усмішка.

— Айріс, на тебе чекає пані Діона. Вона просила передати, щоб ти прийшла до саду.

— Зараз?

— Саме зараз. І на твоєму місці я б не змушував її чекати. Судячи з настрою пані, у неї для тебе добрі новини.

***

Кам’яна альтанка була розташована в затишній частині саду, поруч із невеликим ставком, де плавали білі лебеді. Це було одне з найтихіших місць у маєтку Кріссе. Шум із будинку сюди майже не долинав, а густі виноградні лози, що обвивали кам’яні колони, надійно приховували альтанку від сторонніх очей.