Десь у минулому…

Десь у минулому…

Кассій стояв біля розчиненого вікна й дивився на темне морське узбережжя. Як же давно його не було вдома. Колись він любив цю спальню саме за краєвид. Звідси можна було годинами спостерігати, як сонце тоне в океані Різо, а вночі — за безмежними зорями над водою. Сьогодні все це здавалося чужим.

Він повернувся іншим. Пів року серед трійок Ерн. Шпигунство. Точка П’ять. Поранена нога, яка при кожному русі нагадувала про себе тупим болем. Але нога хвилювала його найменше. Кассій зробив ковток бурбону просто з пляшки й знову подивився у вікно.

А що, як він учинив неправильно?

Дурне запитання. Рано чи пізно правда все одно вийшла б назовні. Координати Точки П’ять уже були у внутрішньому сховищі Ради Арка. Базу виявили. Залишалося лише дочекатися наказу про атаку. Він міг відтягнути неминуче, але не зупинити його.

— Чорт! Ідіот.

Тільки-но здобув її довіру.

А тепер?

Аларія зненавидить його. І матиме рацію.

Для неї він більше не втікач і не повстанець. Не Красс, який б’ється поруч із трійками Ерна.

Кассій Крісе.

Син одного з наймогутніших радників Арка.

Одиниця.

Шпигун.

Зрадник.

Він коротко, зло розсміявся й знову приклався до пляшки.

— От же нестерпне дівчисько... Вічно від неї голова обертом.

Ще кілька місяців тому сама думка про те, що відбувається, здалася б йому смішною. Він — син Лаїса Крісе, майбутній радник Арка — примудрився втратити голову через просту трійку Ерн. Батько б зрікся його, дізнайся правду.

Кассій мав забути Аларію одразу після того, як отримав бажане. Саме так усе зазвичай і закінчувалося.

Але з нею чомусь не закінчилося.

— Чому, в біса, не виходить?..

У двері тихо постукали.

— Кассію, це Адріан. Можна?

Кассій різко обернувся.

— Нарешті. Де тебе носило? Заходь.

Двері прочинилися, і в спальні з’явився худорлявий молодий чоловік із перламутрово-попелястим волоссям. Тонкі риси робили обличчя Адріана майже жіночним — особливо поруч із мужньою, різкою зовнішністю Кассія. 

Він зупинився на порозі.

— Ти сказав: «Заходь, складеш нам компанію». Кому — нам?

Кассій подивився на пляшку в руці.

— Мені й бурбону.

Адріан хмикнув.

— Пів року серед трійок точно не пішли тобі на користь.

— Зате бурбон пішов. — Кассій указав на стіл. — Приєднуйся.

Адріан не усміхнувся. І цього виявилося достатньо. Кассій повільно опустив пляшку.

— Що сталося?

— Кассе...

— Ти знайшов Аларію?

Адріан відвів погляд.

Пальці Кассія сильніше стиснули горлятко пляшки.

— Адріане.

— Спочатку вислухай мене.

— Ти. Знайшов. Аларію?

Друг важко зітхнув.

— Я знаю, через що ти пройшов. Пів року серед трійок, шпигунство, підготовка до вступу в Раду... Ми майже досягли того, заради чого все починалося. Тому прошу тебе: що б зараз не сталося, не роби нічого, про що потім пошкодуєш.

Кассій відчув, як всередині все похололо.

— Досить.

— Кассе...

— Де вона?

Адріан подивився йому просто в очі.

— Її більше немає.

Тиша. Кассій не поворухнувся.

— Що?

— Аларія загинула.

Пляшка вислизнула з його пальців. Кришталь ударився об підлогу й розлетівся на десятки уламків. Кассій різко підвівся, але поранена нога не витримала. Його повело вбік, і він ледве встиг спертися плечем об стіну.

— Ні...

— Вона повернулася до Точки П’ять, — продовжив Адріан. — Твого завдання не виконала.

Кассій застиг, не зводячи з Адріана очей. 

Він же навмисно відправив її.

Подалі.

Подалі від бази. Від повстанців. Від майбутнього штурму.

Щоб вона була жива.

— Наші атакували раніше, ніж передбачалося. Аларія перебувала в одній із будівель, коли на неї скинули Стибніт.

— Ні...

— Ти знаєш, що відбувається з трійками після впливу цього мінералу.

— Замовкни.

Але Адріан продовжив:

— Я перевірив базу за відьомськими мітками. Її серед зареєстрованих загиблих немає.

Кассій різко підняв голову.

— Тоді звідки ти знаєш, що вона мертва?

— Є свідок. Її бачили перед вибухом. Вона увійшла до будівлі й більше не вийшла.

— Ти йому віриш?

— Його спогади можна перевірити. Якщо захочеш — побачиш усе сам.

Кассій вчепився пальцями в стіну.

— Ти сказав, її немає в базі. Отже, вона могла вижити.

— Кассію...

— Могла.

— Я перевірив усе, що зміг. Ба більше, у внутрішньому сховищі взагалі немає дівчини на ім’я Аларія.

Кассій насупився.

— Що?

— Такої не існує. Принаймні у нашій системі. Жодного відповідного запису. Якби ти знав її іменний номер, я зміг би перевірити напевно.

Номер. Кассій ніколи його не питав. Тоді це здавалося неважливим. Тепер він віддав би все, щоб дізнатися ці кілька цифр.

— Чому атаку почали раніше?

Адріан замовк.

Кассій повільно повернув до нього голову.

— Я запитав: чому?

— Наказ змінили.

— Хто?

Адріан кілька секунд вагався.

— Твій батько.

Усередині Кассія щось обірвалося.

— Лаїс наказав почати штурм раніше. Солдати мали атакувати через годину після того, як ти відведеш головну групу повстанців на вигадане завдання. Мене про зміну плану не попередили.

Кассій уже майже не чув його.

Він же все розрахував.

Кожен крок.

Кожну хвилину.

Аларія мала бути далеко від Точки П’ять.

Жива.

Тремтяча долоня закрила обличчя. Щось тепле торкнулося його щоки. Кассій завмер. 

Сльоза. 

Він не одразу зрозумів, що плаче.

— Кассе...

— Іди.

— Послухай мене. Зараз головне — не зірватися. Ти практично домігся свого. Одиниці Арка вже знають твоє ім’я. Ще трохи — і ти увійдеш до Ради. Тоді в тебе з’явиться влада.