Розділ 2

Область Три від елітних районів Арка відділяла величезна неприступна стіна. Цю територію створили спеціально для трійок Ерна — представників нижчого класу, які жили й працювали на землях Арка.

Для багатьох із них Область Три ставала першим кроком до свободи. Ось уже два століття Ерн перебував під владою Ради Арка. Однією з умов відносно спокійного життя для його мешканців була щомісячна данина — двісті злотих із кожної родини до державної скарбниці Арка. Для більшості трійок це були величезні гроші. 

На відміну від жителів незалежної держави Піє, населення Ерна жило бідно й часто ледве зводило кінці з кінцями. Якщо родина не могла сплатити борг, одного з її членів відправляли до Арка — відпрацьовувати заставну в маєтках знаті. Строк служби залежав від суми заборгованості.

Іноді це були роки. Траплялися навіть родини, які навмисно народжували ще одну дитину, знаючи, що одного дня зможуть віддати її Аркам замість сплати боргів. Утекти було неможливо.

Кожну трійку, що потрапляла на службу, позначали особливими відьомськими цифрами. Вони зберігали всю необхідну інформацію про людину, а спроба втечі лише збільшувала строк заставної ще на кілька років.

Та перш ніж потрапити до маєтку нового господаря, трійки проходили навчання. На пів року їх направляли до школи Арка. Там навчали всього, що могло знадобитися на службі: етикету, сервірування столу, подачі вишуканих страв, догляду за дорогим одягом та ведення господарства. Школа складалася з безлічі підрозділів. Одних навчали садівництва, інших — кулінарного мистецтва, третіх готували до роботи покоївками. Лише після цього знать Арка отримувала право забрати випускників до своїх маєтків. А далі починався відлік. Рік за роком трійки відпрацьовували борги своїх родин, сподіваючись одного дня нарешті отримати свободу.

Саме для тих, кому це вдалося, Область Три могла стати новим домом. Тут жили вільні трійки, викладачі школи й ті, хто після завершення заставної вирішив залишитися працювати на землях Арка. Вони отримували гідну платню, мали кілька вихідних, а іноді їм навіть дозволяли брати відпустку, щоб навідати рідних в Ерні.

Область Три мала все необхідне для звичайного життя: продуктові крамниці, ательє, лікарні, таверни. Майже справжня свобода. Якщо не зважати на величезну стіну, що відділяла її від решти Арка. 

До зупинки безшумно наблизився левіар — довгий екіпаж попелястого кольору, обрисами схожий на старовинну колісницю. Щоправда, коліс у нього не було. Левіар плавно ковзав над землею, утримуваний невидимою силою на висоті кількох долонь від кам’яної дороги. Не було й візника — транспорт рухався сам, слухняно дотримуючись заданого маршруту. Біля зупинки він м’яко сповільнився й майже невагомо завмер над землею.

Айріс і Трікс піднялися всередину.

За п’ять зупинок дівчата дісталися Ікерфріка. 

Щойно дівчата вийшли назовні, як опинилися у вирі вогнів, музики й людських голосів. Трікс озирнулася й невдоволено скривилася.

— От поясни мені, Айріс, чому до Області Три ми вічно маємо добиратися цими проклятими підземними дорогами? Наче нас навмисно ховають від усього цікавого. Я хочу хоча б раз нормально побачити Арк! Розкішні будинки, знамениті арени, величезні крамниці з дорогими тканинами… А храми? Кажуть, від одного їхнього вигляду дух перехоплює. Але ні! Нам — тунелі, підвали й окремі дороги. Хіба це справедливо?

— Трікс, заспокойся. Що не розмова, то нова трагедія, — Айріс втомлено закотила очі. — Хочеш помилуватися красивим життям одиниць — відкрий свій улюблений вісник. Там тобі й палаци, й арени, й убрання в усіх подробицях.

— На картинках зовсім не те.

— А тобі навіщо взагалі на все це дивитися?

— Як навіщо? Цікаво!

Айріс усміхнулася.

— Повір, за красивими фасадами одиниці залишаються все тими ж одиницями. Нічого особливого ти там не побачиш. Краще радій, що сьогодні в нас вихідний. Ба більше, вперше за довгий час нам дали цілих два вільні дні.

Очі Трікс одразу загорілися.

— Тоді ми просто зобов’язані провести їх незабутньо!

Центральна вулиця Ікерфріка була вузькою, проте тягнулася далеко вперед. Незліченні ліхтарі й вивіски заливали її яскравим світлом, звідусіль лунала музика, а натовп додавав цьому гамірному місцю ще більшої метушні.

На відміну від решти одноманітних вулиць Області Три, Ікерфрік вражав барвами. Жодна будівля не була схожа на сусідню. Стіни прикрашали химерні сатиричні малюнки, а з відчинених вікон визирали яскраво вбрані танцівниці, закликаючи перехожих завітати саме до їхнього закладу.

Майже всі розваги Області Три зосередилися тут. Саме на Ікерфріку трійки Ерна забували про роботу й борги, потопаючи в алкоголі, танцях та інших, значно розпусніших розвагах.

Трікс радісно потягнула Айріс до «Золотої конюшини». Подруги частенько тут бували: їм завжди робили знижку, а іноді ще й безкоштовно пригощали чудовим елем.

Усередині переважало темне дерево — рідкісний дуб, що ріс лише в Ерні. «Золоту конюшину» знали в усій Області Три, та потрапити сюди міг далеко не кожен.

А ще більше розмов точилося навколо її власника. Тиграна. Багато хто вважав його підозрілим типом. Ніхто не розумів, як звичайна трійка спромоглася придбати власний бар, та ще й на території Арка. Подейкували, що Тигран займався контрабандою між Арком та Ерном. Ніхто до пуття не знав ні його віку, ні походження. Для більшості трійок він залишався небезпечною загадкою, яку мало хто наважувався розгадувати.

Айріс і Трікс підійшли до стійки й привітно помахали барменові.

— Вітаю, панянки! — весело озвався він. — Вам як завжди? Чи сьогодні чогось міцнішого? Може, медової настоянки?

— Привіт, Філле.

Айріс сперлася на стійку, ненав’язливо демонструючи Філлу глибокий виріз сукні. Раніше вона ніколи не використовувала власну привабливість для досягнення цілей. Та за останні кілька років зрозуміла одну просту річ: іноді на дурних чоловіках можна непогано заощадити.