Розділ 1

П’ять з половиною років потому

Держава Арк

Простору кухню маєтку Крісе наповнював дзвінкий сміх. За великим дерев’яним столом зібралися троє: дві молоді дівчини й огрядна жінка років п’ятдесяти. Судячи з їхніх веселих облич, робота сьогодні явно відійшла на другий план.

Першою була Айріс — струнка брюнетка з довгим волоссям і виразними карими очима.

Її подруга Беатрікс, яку всі називали Трікс, була цілковитою протилежністю. Невисока, худенька, з розсипом веснянок на щоках і золотаво-рудим волоссям до плечей, вона нагадувала невгамовного сонячного горобчика.

— Усе, дівчата, годі, — крізь сміх промовила міс Філліс, тримаючись за живіт. — Я через вас зовсім не можу зосередитися на роботі. Наші пані залишаться голодними, якщо ви не припините обговорювати вчорашніх гостей.

Вона похитала головою, проте усмішка не зникла з її обличчя.

— Так, подруги пані Діони часом бувають нестерпними, але нам усе ж пощастило з господарями. Пані Діона й пані Сабріна завжди ставилися до нас по-людськи. Тож виявіть хоча б трохи поваги.

— Вони вже не ваші господарі, міс Філліс, — пирхнула Трікс.

Схопивши зі столу апельсин, вона почала роздратовано здирати з нього шкірку.

— Ви вільна жінка. Працюєте тут кухаркою й отримуєте платню. А ми з Айріс досі належимо родині Крісе. Уже чотири з половиною роки! Пальці Трікс мимоволі торкнулися номера на шиї.

— На нас ці кляті номери. У зап’ястях — камені Світіння, щоб ми навіть не думали про втечу. Вам дали квартиру в Області Три й добру платню, а ми живемо в підвальному крилі й отримуємо жалюгідні копійки.

Айріс різко підвелася.

— Трікс!

Вона вперлася долонями в стіл і суворо поглянула на подругу.

— Не забувайся. Міс Філліс дев’ять років служила родині Крісе, перш ніж отримала свободу. Вона заслужила її важкою працею. — У голосі Айріс пролунала несподівана жорсткість. — Усім трійкам Ерна доводиться боротися за виживання. Не лише нам.

Трікс невдоволено скривилася.

— Пам’ятаю, слуги розповідали, що пан Лаїс за життя був справжнім чудовиськом.

Вона застрибнула на стільницю й почала гойдати ногами.

— Тоді навіть нашим пані доводилося несолодко. Людей карали за найменшу провину.

Трікс трохи помовчала, а тоді стишила голос:

— Боюся, якщо до маєтку повернеться пан Кассій, на нас чекатиме те саме.

— Знову ти за своє, — зітхнула Айріс.

— А що? Я чула, на нього навіть зайвий раз дивитися не можна. Один неправильний погляд — і прощавай, спокійне життя.

— І хто тобі розповів таку нісенітницю?

— Усі кажуть!

— Саме так. Усі. — Айріс схрестила руки на грудях. — Половина цих чуток народжується в пральні, а друга — у стайні.

— Але те, що він очолює Раду Арка!

— Правда.

— І те, що після нападу на Точку П’ять він наказав стратити власних солдатів, теж правда, — не вгамовувалася Трікс.

— Так. Правда.

Усмішка повільно зникла з обличчя Айріс.

— І мені їх не шкода.

На кухні запала тиша.

Трікс здивовано кліпнула.

Айріс дивилася у вікно, та перед очима поставала зовсім інша картина.

Точка П’ять.

Крики.

Вогонь.

Кров.

— Вони отримали те, на що заслужили, — тихо промовила вона. — Ці люди прийшли на нашу землю не заради миру. Вони вбивали тих, хто просто хотів жити.

Її пальці мимоволі стиснули край столу.

— Не ми прийшли до них зі зброєю в руках.

— Іноді ти мене лякаєш. — Трікс вишкірилася й підняла руки, зображаючи чудовисько. — Гр-р-р! Яка ж ти кровожерлива.

— А ти надто добра, — Айріс лише закотила очі.

— Хтось же має бути добрим у нашій компанії.

Айріс усміхнулася, і напруга потроху розвіялася.

Навіть дитина знала, чим одиниці відрізнялися від інших народів. Вони були швидшими. Витривалішими. Сильнішими. Небезпечнішими. І вже багато століть утримували владу у своїх руках.

— Гаразд, досить базікати, — зітхнула Айріс. — На нас чекає прибирання.

— А на мене чекає нова сукня! — миттю пожвавішала Трікс. — Ось побачиш, у суботу всі чоловіки будуть біля моїх ніг.

Айріс окинула її поглядом.

— Швидше дивитимуться під ноги, щоб на тебе не наступити.

— Заздриш!

Подруги розсміялися.

Міс Філліс лише похитала головою й повернулася до готування.

***

Стук у двері вирвав Діону зі сну. Вона розплющила очі й кілька секунд розгублено дивилася перед собою, намагаючись зрозуміти, коли встигла задрімати. Навіть роки не змогли позбавити Діону вроди. Сиві пасма у світлому волоссі анітрохи не псували її — навпаки, додавали особливої вишуканості. Не дивно, що нею й досі захоплювалися. Та повагу людей Діона здобула не лише завдяки зовнішності. Вона завжди намагалася бути справедливою і, коли покійного чоловіка не було поруч, допомагала кожному, хто цього потребував, — чи то Аркам, чи слугам. 

Після смерті Лаїса вона відчула полегшення. Думка, за яку їй мало б бути соромно. Та сорому не було. Лише найближчі знали, скільки болю завдав їй чоловік і наскільки ненависним став рід Крісе, частиною якого вона була вже багато років. Останнім часом її непокоїло інше. Син. Діона любила Кассія. Любила так, як може любити лише мати. Та з кожним роком дедалі частіше помічала в ньому риси жорстокого правителя, для якого влада стояла понад усе. Навіть власний шлюб він перетворив на політичний інструмент, вирішивши зміцнити своє становище в Раді Арка одруженням із Софією. Жахлива особа. Утім, вони чудово пасували одне одному. Два чоботи — пара.

Від самого дитинства Кассій відчайдушно прагнув заслужити визнання Лаїса, і від однієї думки про це Діоні ставало боляче. Єдиною її втіхою залишалася донька Сабріна, зовні дивовижно схожа на матір. Те саме світле волосся, сірі очі, акуратний гострий носик і тендітна постать. Ось тільки Сабріна, на відміну від матері, залишалася напрочуд наївною. Найбільше Діона боялася, що одного дня донька вийде заміж за такого самого чоловіка, яким був Лаїс. А ще більше — що Кассій сам віддасть сестру якомусь негідникові заради вигідного союзу з черговим знатним родом.