Частина 20. Перемога

 Коли настав день їхнього походу, вона прихопила свій похідний наплічник, в якому завчасно спакувала все необхідне: намет, спальний мішок, казанок для приготування їжі та продукти з водою й автобусом добралась до міста, де на неї вже очікували її друзі. Вони надзвичайно раділи цій зустрічі, адже до сьогодні ніяк не могли зібратись у повному складі. У всіх був хороший настрій і щирі емоції. Здавалось, що вона їх не бачила цілу вічність. Звісно, вони часто зідзвонювались, та це не могло замінити живого спілкування. Кожен з них повинен був владнати свої проблеми й налагодити життя, яке з появою Морока, стрімко летіло донизу. Тепер все було позаду і можна було з насолодою надолужувати втрачений час. Навіть Дем'ян з похмурого і зануреного глибоко в собі, тепер став веселим і життєрадісним. Заради цього варто було боротись.

 Вони направились до гір, де повинні були провести декілька незабутніх днів серед природи. Тут відчувалась особлива атмосфера. Ти ніби стаєш нероздільною її частинкою, зливаєшся з її оточенням. На гори не можливо дивитись без захвату. Вони починаються прямісінько під твоїми ногами з невеличких кущів найсмачніших гірських ягід і трав, аромат яких розноситься навкруги. Пейзажі, які відкривались перед їхніми очима, неможливо було описати словами, чи передати за допомогою камери. Їх краса вражала і захоплювала у свій солодкий полон. Дрімучі ліси, срібні шматки кори на могутніх стовбурах, м'які килими моху, розсипи кам'яних брил на її вершинах і безмежні, соковиті й загублені у часі та просторі полонини зачаровували своєю красою.

 Про подорож у Карпати з наплічниками та ночівлею в наметах давно мріяв Костя і врешті зміг реалізувати свою мрію. З вершини, на яку вони піднялись, відкривались просто неймовірні краєвиди, які захоплювали раз і на все життя. Птахи літали довкола, споглядаючи на землю з висоти пташиного польоту. Він давав собі обіцянку, що неодмінно повинен сюди повернутись. Ще раз переконався, що ніколи не потрібно відмовляти собі у такому задоволенні, адже воно цього варте.

 На ночівлю, вони влаштувались біля підніжжя гори, де розклали свої намети та розпалили багаття, щоб зігрітись прохолодного гірського вечора. Навколо простягались чагарники та дерева, які здавалось, тягнулись до неба. Гірська річка, в якій встигли скупатись напередодні, дарувала відчуття свіжості та легкості. День видався доволі насиченим, а вони сповнені енергії й хорошого настрою. Вечірні посиденьки біля багаття створювали доволі дружню і теплу атмосферу.

 Все це мимоволі, нагадувало Кості фрагменти з ілюзії, яку підкинув йому Морок, та він намагався не замислюватись над цим і жити своїм життям, як йому здавалось на той час. Він хотів зізнатись дівчині у своїх почуттях і запропонувати їй зустрічатись. Не хотілось відпускати Злату від себе ні на хвилинку. Вимушено розлучаючись з нею кожного разу, не міг викинути її зі своєї голови. Не хотів більше противитись почуттям. Чомусь, дивлячись на цю тендітну дівчину, хотілось пригорнути її до себе. Спільна трагедія змогла їх об'єднати та навчила дивитись на все під іншим кутом. Спілкування з нею було легким і невимушеним.

 Костя довго роздумував над тим, що скаже Златі, не знав як дібрати правильні слова. Йому ще не доводилось відкриватись перед кимось і розповідати про свої почуття, тому було вкрай важко налаштуватись на правильний лад. Відчував, що потрібно прислухатись до свого серця і просто бути собою.

 Їх весела компанія із захопленням і яскравими вогниками у своїх очах ділились враженням про цей незабутній день. Вони багато сміялись із жартів Вадима, розповідали чим займались після повернення додому. Все було наскільки душевним, що Костя не відразу відчув, як його солодка реальність розвіюється за вітром. В одну хвилину, вони весело сміються і невимушено спілкуються, а в наступну – все це раптово зникає, залишаючи його у ступорі. Він різко підвівся з імпровізованої лавки, яку вони спорудили навколо багаття. Образи його друзів почали розсіюватись і він залишився зовсім самотнім в оточенні суцільної й густої темряви. Ані яскравих зірок на небосхилі, ані жодного дерева чи живої душі навкруги. В голові, мимоволі, закрадались моторошні припущення. Не хотів навіть думати, що це все означає і де знаходиться. Чому все раптово зникло і що стало причиною. Він бився в розбіжностях і боявся правди, яку міг почути. Невже він помер? Тепер до нього приходило усвідомлення того, що деякі моменти, які здавались реальними, насправді були дещо дивними та незрозумілими. Він відчував почуття Злати, своїх друзів, наче, окрім свого життя, проживав і їхні. Складалось таке враження, що вони говорили те, що він хотів би почути насправді. Це були зовсім не їхні думки та переживання, а його власні завуальовані під них. Хтось вперто намагався переконати його в реальності образів, які бачив перед собою. Шкодував тільки, що раніше цього не помітив. Навіть прогулянка зі Златою тепер здавалась надто награною і театральною. Перебіг подій нагадував перегляд фільму улюбленого жанру, в якому водночас грав усі головні ролі. Все складалось так, як хотів він. Було надто легко і передбачувано, що буває вкрай рідко у справжньому житті. Та проживаючи ці моменти, він відключав свій розум, пірнаючи з головою у запропонований до нудоти солодкий сюжет його можливої реальності. Пробував проаналізувати останні події, включаючи знищення Морока, щоб зрозуміти, де переступив межу. Та це виявилось доволі складно зробити. Не міг навіть припустити де втратив зв'язок з реальністю.

 Не знав, що Морок напередодні свого знищення, встиг пробратись йому в голову і запустити незворотний процес. Угода зі злом не могла залишитись без наслідків. У день літнього сонцестояння, темна сутність попрацювало над його підсвідомістю, підготувавши підґрунтя для майбутнього руйнівного процесу. У день, коли випадково зустрівся зі Златою біля автобусної зупинки, несподівано знепритомнів, провалився у сон, з якого не мав можливості вибратись, адже вірив, що проживає справжнє життя. І поки він жив на цій стороні, в реальності спав уже декілька тижнів. Зло запрограмувало його розум і відправило його душу своїй богині. У своїх снах він бачив те, про що мріяв і навіть не підозрював, що все це знову просто ілюзії, навіяні злом, яким не судилось втілитись у реальність.