Частина 19. Коли здавалось, що все налагодилось

 Дивлячись на сцену прощання Єремії й Марти, по щоці Злати скотилась сльоза. Вона, немов би пропускала увесь їх біль через себе. Не хотілось вірити, що їх душам знову доведеться розлучитись і піти різними дорогами. Невже доля може бути такою жорстокою і безцеремонною, невже не досить страждань, які довелось пережити. Обоє вдосталь натерпілись, щоб заплатити за свої помилки сповна.

 Костя обійняв дівчину. Ось так, дивним чином, минуле вплинуло на майбутнє, поєднавши у спільній боротьбі декілька поколінь. Те ж саме із почуттями, які знайшли своє місце у серцях прямих нащадків Єремії та Марти. Здавалось, що їх історія знову повторювалась, тільки тепер вона повинна бути із щасливим кінцем.

 Єремія підійшов до Злати, яку пригортав до себе Костя.

– Я щасливий, що мав можливість з вами зустрітись і познайомитись ближче. Шкода, що це відбулось не за життя, та це вже не важливо. Усіх нас об'єднала боротьба проти спільного ворога. Де б не опинилась моя душа, я вас ніколи не забуду і можливо колись ми знову зустрінемось. Не витрачайте часу даремно. Він надто цінний і швидкоплинний. Ловіть від життя тільки найкраще і ніколи не зволікайте. Якщо у вас є що сказати один одному, не мовчіть. Кожна втрачена секунда може стати фатальною. Потрібно жити так, ніби, проживаєте останній день і насолоджуватись кожною хвилинкою відведеного вам часу. Я впевнений, що у вас все буде добре.

– Ти також ніколи не здавайся, я вірю, що ваші дороги знову перетнуться і ви повернете час, коли були щасливими. Мені прикро, що це станеться не одразу, та впевнена, що від цього ваші почуття не стануть слабшими, вони тільки зміцніють. Ти завжди будеш у моєму серці. Дякую, що так несподівано з'явився у моєму житті – зі сльозами у своїх блакитних очах, прошепотіла Злата. – Я буду сумувати за тобою.

– А я буду наглядати за тобою – посміхнувся своєю найщирішою посмішкою Єремія. – Наше прощання зовсім не означає, що ми більше не побачимось. Я завжди буду поруч, можливо ти не зможеш мене побачити, та відчуватимеш мою підтримку у важкий для тебе час. Коли відчуватимеш дотик легкого вітерцю на своєму обличчі, знай, що я зовсім поруч.

 Його слова тільки ще більше розчулили дівчину, сльози скапували з її обличчя, залишаючи після себе мокрі доріжки. Вона проводжала його поглядом до тих пір, поки його образ не розсіявся у повітрі. За цей час він став для неї справжнім другом, якого не хотілось відпускати зі свого життя. Звісно, вона була щаслива, що він нарешті зможе покинути цей ліс, та не була готовою попрощатись з ним назавжди. Костя продовжував пригортати її до себе, щоб хоч трішки зменшити гіркоту прощання.

 Він був радий не менше, що його предок зміг продовжити свій шлях. Не встиг познайомитись з ним ближче, тому і відпустити його було значно легше. Просто знав, що так повинно бути. Златі було вдвічі важче, адже їй довелось сьогодні попрощатись одразу з двома рідними людьми, до яких встигла прикипіти душею. Вони стали частинкою її історії, зайняли особливе місце у її серці. Костя усвідомлював, яку важливу роль відіграла Злата для кожного з них.

– Я щасливий, що все так закінчилось. Та повинен зізнатись тобі, що повірив у нашу поразку. Вже не думав, що зможемо вибратись з цього божевілля живими. Коли Марта дала згоду замість тебе, і впустила Морока, в моїй душі щось обірвалось, я не готовий був з тобою попрощатись. А зараз сиджу поряд і здається, що це був просто жахливий сон. Не віриться, що все відбувалось насправді.

– Думаю, кожен із нас відчуває подібне. Реальність інколи може виявитись куди моторошнішою за сновидіння. Та сподіваюсь, що тепер ми зможемо жити далі, не оглядаючись назад і не здригатись від кожного шереху у лісі. Не хочеться після всього, що нам довелось пережити, відпускати усіх вас зі свого життя.

– А хто тобі сказав, що ми повинні зникнути з нього? Тепер усіх нас об'єднує минуле і ми стали майже рідними.

– Ви всі живете у місті й вас більше нічого тут не тримає. Ви повинні повернутись додому до своїх сімей.

– Помиляєшся. Ми ж не залишимо тебе тут нудьгувати на самоті. Тепер ти також наша сім'я. Я не бажаю так просто відпускати тебе після всього, що нам довелось пережити.

– А як пояснимо моїй мамі, що Костя, якого вона встигла приписати мені в кавалери – зовсім не той за кого себе видавав?

– Їй не обов'язково знати хто він насправді. Нехай й далі вважає його Костею.

– А якщо я захочу познайомити з нею тебе? – запитально глянула на хлопця.

– А це вже серйозно – посміхнувся хлопець, Злата зашарілась від усвідомлення, що ці слова прозвучали надто двозначно. – Думаю, ми зможемо щось придумати. Ти така мила, коли ніяковієш – додав вже з ніжною посмішкою на своєму обличчі.

Дем'ян, який стояв неподалік із Вадимом посміхаючись переглянулись.

– О так, ми стали свідками як наш Костя потрапив у власну пастку, яку так майстерно оминав все своє доросле життя – констатував Вадим.

– Я радий за нього. Вона чудова дівчина. Коли Морок використовував мене, щоб добитись її прихильності, мені було важко від усвідомлення, що не маю можливості її попередити. Добре, що Костя зміг їй довіритись і допомогти.

– А як ти? – пильно глянув на друга Вадим. – Чим плануєш зайнятись далі?

– Поки що ще сам не знаю. Найважче – зустріч з мамою, якій довелось пережити моє зникнення і яка вважала мене мертвим. Я знову воскресну і їй доведеться звикати до дорослої версії свого сина.