Частина 18. Коли минуле тісно переплітається з сьогоденням

  Мороку не потрібно було багато часу, щоб усвідомити, що відбувається. Час невпинно витікав крізь його пальці, разом із єдиною можливістю втілити свої зловіщі плани у життя. Він пробрався у підсвідомість Злати, де Марта його запечатала. Розумів, що не може покинути цього місця, та не надто засмучувався. Знав, що йому випала найкраща можливість за все жорстоко помститись, адже маніпуляція людською свідомістю і підсвідомістю була його сильною стороною. В цьому йому не було рівних. Без особливих зусиль міг змусити людей робити те, що бажав. Він відчував присутність Марти, та ніяк не міг вловити Злати, яка, мабуть, забилась в найпотаємніший закуток своєї підсвідомості.

– Що ти задумала? Ти справді віриш, що мене це зупинить? Я тепер повністю контролюю дівчину і те, що ти запечатала мене в її тілі – тільки на руку. Тут ти від мене не сховаєшся! Я закінчу з тобою, а потім візьмусь за Злату. Я буду доводити нещасну до божевілля, покажу, що моя присутність може бути куди гіршою за смерть і долю, яка була вготовлена для неї. Тут їй доведеться пережити наймоторошніші моменти її такого недовгого жалюгідного життя. Чуєш, Злато, я знайду тебе і ти відчуєш на власній шкірі увесь спектр мого гніву – звертався Морок безпосередньо до дівчини. – Ти не зможеш ховатись від мене вічно. Люди завжди намагались зазирнути за таємничу завісу майбутнього. Одним із таких способів з незапам'ятних часів і до сьогодні є сновидіння. Як відомо, саме на основі сновидінь у ваших предків виникла віра в існування душі. Вважається, що під час сну, люди повністю розкривають свою свідомість. Знаєш для чого я тобі це розповідаю? Бо це правда і зараз твоя підсвідомість відкрита для мене. Я можу робити з тобою все, що мені заманеться. Якщо захочу – ти більше не прокинешся і я буду переслідувати тебе вічність. Я зміню твоє майбутнє, впливаючи на твої сновидіння. Ти будеш бачити тільки те, що я тобі дозволю. Відчуватимеш тільки біль і відчай. Тому не випробовуй моє терпіння ще більше.

– А тобі відомо, що під час сну душа покидає тіло людини й ходить іншими світами, а там можна знайти відповіді на будь-які запитання, навіть ті, які стосуються боротьби зі злом? – зухвало відповіла йому Марта – А ще, душа може подорожувати у часі, не покидаючи тіла. Ти думаєш, що ми запечатали тебе тут, не маючи можливості протистояти? Ти завжди недооцінював людей і в цьому твоя найбільша помилка.

– Ви нічого мені не зробите, немічні істоти. Хоча ваша самовпевненість просто вражає. Невже досі вірите, що можете тягатись зі мною. Скільки разів мені ще доведеться розбивати ваші нікчемні надії об кам'яні мури жорсткої реальності?

– А нам і не доведеться нічого з тобою робити, ми просто закінчимо те, що почали у далекому минулому – впевнено проговорила жінка. – Тепер у пастці ти. Тобі не покинути цього тіла. Тут ти не такий сильний, всі твої душі стануть вільними, коли ти щезнеш.

 Він попрямував на голос Марти. Хотілось збити пиху у її голосі та витрясти з неї непокору. Вона була цілком під його владою, та продовжувала боротись, не зважаючи на реальну загрозу, яка переслідувала її нещасну душу. Він міг знищити її, не залишивши й сліду, та це її не зупиняло. Вона бачила пустий погляд свого коханого і це тільки пробуджувало в ній нову хвилю обурення і ненависті, додавало сил у боротьбі, збільшувалось у геометричній прогресії бажання захистити Злату від його руйнівного впливу. Не могла дозволити, щоб ще одна світла душа потемніла під його впливом. Для нього люди були тільки маріонетками, які вели його до бажаних цілей. Як кажуть, мета виправдовує засоби.

– Ти щезнеш разом зі мною, я не дозволю твоїй нікчемній душі вибратись з мого полону. Ти ж знаєш, що я вже відібрав у тебе все, що було тобі дорогим. Що ж зможе зупинить мене зараз? – він непомітно підійшов позаду і вп'явся своїми темними кігтями у її душу, проникаючи настільки глибоко, наскільки було тільки можливо. Кожною клітинкою своєї душі, Марта відчула біль і темряву, яка розщеплювала її душу на молекули. Її страждання настільки різко припинились, як і почались, коли він відчув Злату. Зупинившись, відкинув жінку з такою силою і ненавистю, що здавалось, її душа зараз розлетиться на дрібні піщинки. – Не хочеться переривати цей захопливий діалог і солодку помсту, та обіцяю, що зовсім скоро ми продовжимо на тому, на чому зупинились, а зараз на мене чекає моя Злата. Я вже йду, мила – його огидний сміх розходився моторошним відлунням на всі сторони. Він попрямував за відчуттями, які вели його до наступної жертви. Уявляв, як змусить благати його зупинитись. Ці думки, солодким нектаром розливались його темною душею, наповнюючи ще більшою жагою якомога швидше наздогнати свою здобич. Морок планував покінчити з ними й повернутись, щоб провчити хлопців, які заслуговували, на його думку, не менш жорстокої помсти. Зло вже обдумувало, яким найпідступнішим способом, позбавить їх бажання жити. Не міг визначитись з кого почати й кого першими змусити спостерігати за долею його жертви, не маючи жодного шансу допомогти. Він уявляв їх перелякані очі й солодкі відчуття страху, яким буде упиватись.  

 Морок побачив відчинені двері й твердо вирішив, що саме там переховується дівчина. Йому набридли пусті балачки. Здавалось, що Марта спеціально відвертала його увагу, даючи можливість Златі вислизнути з його рук. Його дратувало те, що вони знову стали на заваді його планам і ним керувала жага помсти. Він хотів завдати дівчині пекельного душевного болю, мріяв, щоб її світла душа страждала. Та навіть уявити не міг, що знову добровільно йде у пастку, приготовлену спеціально для нього. Історія повторювалась і доводила, що минуле нічому його не навчило. Як і у випадку з Тиларієм, ним керувала маніакальна жага помсти й перебільшена в рази самовпевненість. Він не сумнівався у своїй перевазі й не хотів вірити, що ці слабкі істоти можуть виявитись куди винахідливішими та сильнішими, адже боролись за своє життя і долі. Відстоювали свою свободу і прагнення вберегти життя рідних. Їх почуття, не були слабкістю, а навпаки, виступали рушійною силою, яка могла змести все на своєму шляху. Люди готові були пожертвувати своїми життями заради безпеки рідних, яких любили понад усе. І вже ці почуття робили їх гідними супротивниками.