Частина 17. Сюрприз від Марти

  В лісі починало світати. Сонячне проміння пробивалось крізь густі крони та широкі стовбури старих дерев. Ранок був би прекрасним, якби не ніс з собою приховану загрозу. Люди мирно спали й навіть не підозрювали, що відбувалось у їхньому селі. Птахи дзвінко щебетали на верхівках дерев, закликаючи сонце і світанок, пробуджуючи ліс від глибокого сну. Притока ріки, яка шуміла неподалік, манила прохолодою і свіжістю, омивала береги живою водою, яка сьогодні вважалась магічною. Хотілось зануритись у цю воду і змити з себе весь негатив і злість, яка роз'їдала душу. Очиститись від впливу зла, яке глибоко запустило свої кігті. Костя прокручував в голові найрізноманітніші варіанти спротиву Мороку й допомоги дівчині, та усвідомлював, що безсилий, адже дав свою згоду, не знаючи чим вона може для нього обернутись.

 Вадим також був зовсім поряд, хоч Костя про це навіть не здогадувався. Ще напередодні, йому вдалось ув'язнити перелесника і без жодних перешкод зайняти його місце. Потвора увесь цей час була у його обліку, тому ніхто не помітив підміни. Професор покроково допоміг створити амулет, який зв'язав сили й зачинив злого духа всередині. Після чого Вадим спалив його і розвіяв над водою, як рекомендував старий. Професор навіть уявити не міг, що своїми знаннями допоміг у такій важливій справі, він все ще був переконаний, що допомагає хлопцеві з дипломною роботою. Морок не підозрював, що залишився без своєї підмоги, яка могла йому ще знадобитись. Адже Вадим був серйозно налаштований на перемогу. Хлопець приніс з собою талісмани, які вони знайшли у підземеллі й заховав неподалік, щоб використати у потрібний момент. Костя, звісно, нічого не знав, тому його віра у щасливе закінчення вмирала з кожною новою хвилиною. Він не бачив жодного виходу. Здоровий глузд підказував, що пора готуватись до найгіршого. Час невпинно наближався як і розплата за згоду, яку дав Мороку. Вадим не виказував жодної емоції, щоб завчасно не розкритись перед злом. Він стояв неподалік і уважно за всім спостерігав. Змусив Морока повірити, що сумлінно виконує його наказ і слідкує, щоб хлопець не надумав втікати. Та насправді обирав потрібний момент, щоб використати свою таємну зброю.

 Годинник показував двадцять хвилин по шостій. Несподівано, шумно вдихаючи повітря прокинулась Злата.

– З тобою все в порядку? – кинувся до неї Костя. – Я не міг тебе розбудити… Мені шкода, та ми не в змозі щось змінити. Надто пізно.

– Відійди від неї – скомандував Морок – Як тобі вдалось прокинутись? – звернувся до дівчини.

 Злата тільки загадково посміхалась, чим неабияк здивувала хлопця. Нічого смішного він не бачив у цій ситуації. І не розумів, що відбувається з дівчиною і чому вона така спокійна.

 – Тепер ти не зможеш використати Злату – впевнено проговорила дівчина, чим ще більше ошелешила хлопця.

– Марта!? Як я одразу не здогадався. Хитре стерво! Ти знову намагаєшся стати мені на заваді. Я зітру твою паршиву душу в порошок. – Загрозливо сканував її своїм зловіщим поглядом, здавалось, що він у будь-яку секунду готовий кинутись на дівчину і вп'ястись своїми зубами їй в горло. –  А ти ні перед чим не зупинишся. Ми з тобою дуже схожі, хоч ти й заперечуєш очевидне. Використати свою родичку, обхитрити бідну дівчину і зайняти її місце. Це вершина людської підлості. Куди ти її відправила?

– Щоб знищити тебе, я готова на все і навіть більше – з посмішкою на обличчі констатувала Марта. – В тебе мало часу, зовсім скоро ти втратиш ці дорогоцінні хвилини. Визнай вже свою поразку і починай готуватись до повернення в пекло.

– Ти мене також не дооцінюєш. В мене завжди є запасний план. Я передбачав, що щось може піти не так, адже мав вже такий гіркий досвід, тому продумав все до дрібниць. Єремія, ми вже зачекались – гукнув Морок, розпливаючись в огидній посмішці. – Пора перевірити на що ти здатний після мого втручання.

 Солдат вийшов із гущавини та став поблизу. Він вже не був схожим на того хлопця, який боровся за власну свободу, він став бранцем зла, який тепер сліпо виконував його накази. В очах Єремії не було тієї іскри, яка скільки часу допомагала боротись за свободу і людяність, які так ревно оберігав. Вони були холодними та пустими. Марта вперше за довгий час знову зустрілась зі своїм коханим. Вона дивилась на хлопця і не могла повірити, що перед нею стоїть її споріднена душа, кохання, заради якого пожертвувала власним життям і робила страшні речі. Та не про таку зустріч вона мріяла. Невже втратила його назавжди? Невже більше не побачить очей сповнених коханням і надії. Як таке могло статись? Як міг втратити свою іскру, бажання жити. Чому прийняв таку долю і перестав боротись? Цього вона аж ніяк не очікувала, це стало для неї справжньою огидною несподіванкою. Серце страждало, оплакуючи втрачені надії та почуття. Воно кам'яніло, бажало позбутись цих пекельних відчуттів.

– Коли я з ним закінчу, він вже ніколи не зможе перетнути цю межу і піти далі. Процес уже запущений і його не зупинити. – Насолоджуючись її станом прошепотів прямо на вухо Марті.

– Забирай дівчину, я даю свою згоду. Роби з нею все, що бажаєш.

– Ні!!! – прокричав Костя – Ти не можеш так вчинити зі Златою, це ж твоя родичка, твоя кров.

– Пробач, та мені вже все одно – ошелешила своєю заявою Марта – Я програла у цій війні, всі ми програли, тому змирись і прийми неминуче. Я не хочу більше боротись, знаючи, що втратила те, за що міцно трималась увесь цей час. Моя душа приречена, як і Злати.

– Вона тобі вірила! Сліпо виконувала твої настанови, а ти її зрадила – не міг повірити у те, про що говорила жінка.