Частина 15. Втрачена довіра

 Морок наказав перелеснику у вигляді Вадима зв’язати дівчину з хлопцем і охороняти хижу, щоб сюди не пробралась жодна жива душа.

– Злато, Злато, ти мене чуєш – відчула Єремію у своїй голові. Подумки спробувала ствердно відповісти. – Я із повідомленням від вашого друга Вадима.

– Але як? – не могла усвідомити Злата, адже хлопець не міг бачити Єремію.

– Він прийшов на наше місце і все розповів з надією, що я почую і зможу тобі передати. Прийти не зміг, в будинку є зло, яке не впустить мене, тому вирішив спробувати таким методом. Першого разу у мене вийшло, тому сподівався, що цього разу також вийде і не помилився. Радий, що з тобою все в порядку. Тепер послухай, інформацію, яку дізнався Вадим:

 Підземелля створив селянин Тиларій з допомогою старійшин його поселення, щоб врятувати сина від впливу Морока, який захопив його тіло. В щоденнику розповідалось, що зло не спроста обрало його сина. Він мав стати своєрідним провідником між нашим світом і потойбіччям. Зло хотіло використати його, щоб привести у цей світ богиню Мару. Окрім темних душ, які збирав Морок, йому потрібна була одна світла, яка допоможе перетнути межу його королеві.

 Мара уособлювала всю нечисту силу. Її батьком і за сумісництвом чоловіком був Чорнобог. Вона сіяла на землі ворожнечу, брехню, розбрат і смерть. Вночі ця богиня ходила попід людськими домівками й гукала господарів. Хто відгукувався на своє ім’я невдовзі помирав. Ще вона душила людей уві сні та пила їх кров. А тепер Морок намагається повернути її у наш світ.

– До чого ти ведеш? Навіщо ти все це мені розповідаєш? – подумки намагалась зрозуміти хаотичний хід його думок.

– Нам здається, що цього разу він хоче використати тебе, щоб привести Мару.

– Коли він планує втілити свій план у життя?

– Ми думаємо, що на свято Івана Купала, коли вся нечисть злітається на шабаш, у день літнього сонцестояння. Це свято – одне з давніх дохристиянських святкувань. Свято очищення вогнем і водою.

– У нас ще є час. Івана Купала припадає на ніч 7 липня.

– Це за григоріанським календарем. А в давнину святкування відбувались строго в день літнього сонцестояння.

– І коли цей день?

– Цього року воно припадає на 21 червня о 06:32 ранку. За останні десять років – найбільш ранній час. В цей день сонце підніметься на найвищу точку над землею. І з цього моменту день починає скорочуватись, а ніч – рости.

– Це ж післязавтра – підбила підсумки Злата. – Що буде зі мною?

– Ми не допустимо, щоб з тобою щось сталось. Послухай мене, довірся нам.

– Що ви задумали?

– Пробач, та змушений покинути тебе, я все ще вірю, що у нас все вийде. Тримайтесь. До того часу він вас не чіпатиме. Поки що ви в безпеці. – Його голос зник з її підсвідомості, залишаючи її в повній прострації.

 Злата сховала своє обличчя у зв’язаних на зап'ясті руках. Костя, руки та ноги якого також були зв’язаними, підповз ближче до дівчини.

– Мені прикро через те, що тобі доводиться проходити.

– Ти ще не знаєш усього - констатувала Злата.

Хлопець не зовсім зрозумів її фразу.

– Я тільки що говорила з Єремією, він передав інформацію від Вадима.

– Не хочу навіть запитувати яким способом говорила, адже, що його не було в хижі міг бачити на власні очі. Та хіба може бути щось гірше?

– Ти не повіриш, наскільки винахідливою може бути доля. Якимось чином Єремія навчився спілкуватись зі мною телепатично. Він допоміг втекти від Морока, я йшла на його поклик у своїй голові. Та краще не заглиблюватися у все це, бо можна збожеволіти. Він знову спробував таким способом зв’язатись зі мною.

– І що він тобі розповів? Наскільки мені відомо, Вадим не здатен бачити мого пращура. Як йому вдалось передати інформацію?

– Вадим розумник. Він був на нашому місці й спробував все розповісти з надією, що Єремія почує.

– Справді, розумник – посміхнувся Костя. – Так що він розповів? Тільки говори тихіше, стіни можуть мати вуха – застеріг хлопець.

– Я знаю, навіщо він нас тут тримає – з гіркотою в голосі продовжила Злата.

Костя запитально глянув на дівчину.

– Мене в ролі провідника між нашим світом і потойбіччям. Він хоче провести Мару у наш світ.

– Богиню, яку так боялись наші предки?

– На додаток,  залишилось зовсім мало часу. Він тримає нас тут до 21 червня.

– Зачекай, чому 21 червня? – не міг зрозуміти звідки взялась назначена дата.

– Це день літнього сонцестояння. Дні стають коротшими, а ночі – довшими. Цього дня вся нечисть злітається на шабаш. Коли як не тоді?

– Мабуть, в цей час грань між світами тоншає і їй легше буде переступити межу – міркував хлопець.

– Вони щось задумали, та боюсь навіть подумати, як все може закінчитись.

– Що буде з тобою? - намагався розвідати хлопець.

– Я не знаю, Єремія уникав відповіді на це запитання. Судячи з усього – нічого хорошого. Я навіть не попрощалась з матір’ю. Як вона буде зовсім одна?