Частина 8. Не той, за кого себе видавав

 Вона спробувала пригадати, що їй казала тітка. Як пояснила: «Для створення таких амулетів найкраще підійде камінь або дерев’яна плашка», яка у неї вже була.

 Спочатку потрібно було підготувати сам матеріал, так би мовити, очистити його. Тітка сказала, які слова потрібно при цьому промовляти. Далі лезом ножа в напрямку «від себе» вирізати потрібні руни. Наступний етап лякав її найбільше. Потрібно було його активувати, а зробити це можна було за допомогою своєї крові. Вона взяла лезо і полоснула ним свій палець, краплі крові впали на амулет і розтеклись по вирізаних символах. І нарешті руну потрібно було оживити. Злата поставила її на ліву долоню, а праву склала у трубочку, через яку дмухнула на зображення руни три рази. Потримавши трохи готовий амулет над полум’ям свічки зображенням вниз, вона закінчила. Цікаво чи вийшло – хвилювалась дівчина, адже від цього залежало її життя і спокій душі Єремії. Ці нехитрі маніпуляції не викликали довіри в містичну силу, яка могла знешкодити зло, та дівчина намагалась довіритись тітці, адже вона теж бажала допомогти солдату не менше за неї. Було не приємно усвідомлювати, що заради цього повинна приховувати все від Кості, який намагався допомогти, та дала обіцянку родичці.

 Раптово кошеня прокинулось і прибігло до кімнати, де Злата працювала над амулетом. Вона саме сховала його у кишені своїх джинсів. Кошеня підбігло до свічки, яка ще горіла і дівчина підбігла, підхопивши його на руки.

– Ти могла обпалити свої милі вусики – погладила по м’якенькій, блискучій спинці  та поставила на своє ліжко.

 Вночі прокинулась від відчуття, що за нею спостерігають. Ввімкнула світло і побачила свого улюбленця, який сидів на підлозі біля її ліжка та уважно спостерігав за тим як вона спить.

– Ходи до мене – закликала кошеня і поставила його біля себе. Воно вмостилось поруч і заснуло. Потрібно було придумати тобі ім’я – подумала дівчина, та вирішила відкласти це на завтра.

 Сон без сновидінь допоміг відновити сили та поповнити запаси життєвої енергії. Хоча було трохи прикро, адже вона сподівалась, що знову зустрінеться з тіткою, щоб переконатись, що все правильно зробила. Та Марта чомусь не прийшла. Сьогодні вона повинна була випробувати силу амулету. Від хвилювання боліла голова і тремтіли руки. До нестями боялась того, з ким могла зустрітись, якщо нічого не вийде.

 Вранці погодувала своє кошеня і вирішила дати йому ім’я. Буду кликати тебе…Тінь. Як тобі? Надто моторошно? Ти ж не відходиш від мене. Тим паче життя у мене таке, напевно жахіття з моїх снів все-таки залишили свій величезний відбиток. Тінь… Мені подобається. Ти така мила, а ці оченята – дві маленькі чорні горошинки. Вона віднесла її до своєї кімнати й поставила на своє ліжко. Мені потрібно на деякий час відлучитись та обіцяю, що швидко повернусь і ти не встигнеш занудьгувати – погладила Тінь по чорнявій голівці. Сама швиденько одягнулась і підійшла до невеличкого столика, куди вчора перед сном поклала створений амулет.

 Нарешті наважилась, взяти його в руки. Їй здавалось, що розумніше туди йти ще вдосвіта, поки у лісі ще світло і не так лячно. Вона стискала його у своїй кишені. Страх зустрітись з сутністю, яка переслідувала її уві сні в реальному місці й часі лякало до тремтіння і мурашок, які здавалось влаштували забіг по її тілу. Серце стискалось від кожного звуку у лісі. Єдине, що б могло хоч трішки зменшити відчуття страху – поява Єремії, та він чомусь далі вперто уникав зустрічей із нею. Вона прийшла на потрібне місце, та не встигла витягти амулет як із-за гущавини дерев до неї вийшов Костя.

– Що ти тут робиш – здивувався чоловік? – спостерігаючи за збентеженим виглядом Злати.

– Як ти мене знайшов? Звідки знав де я буду? Ти що за мною стежиш?

– Не важко було здогадатись. Ми ж домовлялись разом прогулятись.

– Пробач, мені потрібно було дещо перевірити.

– Злата, ти мені не довіряєш? Що ти ховаєш у кишені своїх джинсів?

– Нічого – заперечно помотала головою.

– Не роби з мене ідіота – почав кричати Костя, наближаючись до неї. Він схопив її за руку і різким рухом витягнув амулет із її кишені. – Що це в нас тут?

– Що ти робиш, поверни його негайно – обурювалась його раптовій нахабній поведінці.

Та Костя розламав його у своїх руках і на землю посипались дрібненькі шматочки деревини.

– Ні!!! Що ти накоїв? Що з тобою не так? – кричала  дівчина, намагаючись стримати сльози.

–  Я не дозволю тобі все зіпсувати – прошипів їй на вухо. – Ти ще нічого не зрозуміла?

 Злата не могла зрозуміти й тим паче пояснити його раптову агресивну поведінку. Вона думала, що  знає цього милого хлопця, та зараз перед нею стояла зовсім інша людина, він запевняв, що допоможе та розтрощив у своїх руках останню її надію. 

– Костя, що не так? Ти образився, що я приховала це від тебе?

– Від мене нічого не приховаєш – пробасив хлопець. – Я завжди був на два кроки попереду.

– Про що ти зараз говориш – не могла скласти все в єдине, Злата.

– Увесь цей час я водив тебе навколо пальця. А ти мені вірила і якби не клята Марта, я б продовжував насолоджуватись твоєю наївністю. Ти б привела мене до нього і допомогла отримати бажане. Та в результаті, змушений трохи змінити плани та внести деякі корективи.