Тінь корони: Юнак на троні

III

Зранку загін короля вже певний час рухався землями королівства, залишивши столицю далеко позаду. Дорога пролягала через лісові стежки та широкі рівнини. Час від часу вершники перекидалися словами, розповідаючи різні історії та жартуючи.

Надвечір почало сутеніти. Коли зовсім стемніло, вони зупинилися на невеликій галявині й розбили табір.

Інгвард розпалив багаття, а лицарі взялися готувати вечерю. Після довгого дня всі хотіли трохи відпочити перед наступним переходом.

На світанку загін знову вирушив у дорогу. Сонце тільки починало підніматися, коли вони перетнули межу володінь лорда Бронгарда.

— Ми вже на землях Кронвелла! — вигукнув Інгвард, пришвидшуючи коня.

Проїжджаючи повз самотню хатину, він помітив кількох вартових, які тримали літнього чоловіка за руки. Король зупинив коня й зіскочив на землю.

— Гей! Ви! Негайно припиніть!

Вартові обернулися. Один із них, судячи з усього, старший за посадою, оглянув незнайомця й зверхньо відповів:

— А ти ще хто такий, щоб мені наказувати?

На вигляд Інгвард мало нагадував короля. Звичайний одяг, кольчуга та меч на поясі — радше мандрівний лицар, ніж володар королівства.

— Я? — перепитав він, підходячи ближче. — Інгвард Беллатор! Твій король.

Вартові переглянулися. Повірити незнайомцю на слово вони не могли. Та й навряд чи хтось із них хотів би пояснювати лорду, чому послухав наказ людини, яку навіть не впізнав.

Усі добре знали характер Бронгарда. Одного разу він навіть відправив вартового до темниці лише за те, що той роздав частину його грошей бідним.

— Відпустіть його! — повторив Інгвард. — Негайно!

Старший вартовий скривився.

— Йди своєю дорогою, поки цілий.

Терпець короля урвався. Він вихопив меч і приставив його до шиї чоловіка. Побачивши це, лицарі зіскочили з коней і наблизилися до решти вартових, змусивши їх триматися на місці.

— Я сказав: виконуй наказ! — твердо промовив Інгвард.

Чоловік ковтнув слину й повільно кивнув.

— Як скажете...

Він відпустив старця, який одразу відійшов убік. Літній чоловік нерішуче наблизився до короля, тримаючись на певній відстані.

— Дякую вам! — сказав він, уклонившись. — Ким би ви не були, дякую!

— Нема за що, діду, — відповів Інгвард, ховаючи меч. Потім він повернувся до старшого вартового. — А тепер проведете мене та моїх людей до замку.

— Слухаюся, — крізь зуби відповів той і показав рукою напрямок, у якому потрібно було їхати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше