Ранок короля розпочався, як завжди: постійні звіти, старі й нові обов’язки, нескінченні розмови з радниками. Інгвард був цілковито поглинутий справами. Саме зараз він намагався придумати нову перевірку для своєї варти, адже останнім часом зовсім розпустив її… Розпустив.
Раптом двері його просторого кабінету в центральній частині замку обережно відчинилися, і на порозі з’явилася молодша сестра Кетрін.
Її поява одразу привернула його увагу. Ще мить тому він задумливо дивився на порожню стіну, чухаючи підборіддя, а тепер перевів погляд на дівчину. Вона здавалася схвильованою, і король добре знав цей вираз обличчя. Сестра знову щось задумала.
— Інгварде… — тихо промовила Кетрін, підходячи до його столу.
«Ну точно щось хоче!» — подумав король, намагаючись зосередитися на дівчині, а не дивитися крізь неї.
— Що, Кетрін? — буркнув хлопець. — Що вже придумала?
— Та я… — почала дівчина, але раптом замовкла, відвела погляд і подивилася у вікно, звідки відкривався вид на весь внутрішній дворик замку. — Хочу відвідати батька Адріана.
Інгвард здивовано підняв брови й зручніше вмостився у кріслі, не приховуючи подиву від такого неочікуваного рішення.
— Неочікувана заява, — посміхнувся юнак, удаючи цілковитий шок. — І що ти хочеш від мене?
— Можеш піти зі мною? А то мені трохи лячно, — зізналася Кетрін. — Він такий суворий.
Король на мить відвів погляд від сестри й подивився на стос паперів, що вкривав увесь дубовий стіл. Зазвичай Кетрін вистачало одного благального погляду, щоб схилити брата на свій бік. Однак цього разу він був надто заклопотаний.
Інгвард розумів, наскільки важливим для сестри був цей візит, проте не міг залишити державні справи, які й без того вже надто довго чекали на нього в цьому кабінеті.
— Кетрін, я розумію твої почуття, — лагідно промовив він, намагаючись пом’якшити відмову. — Але сьогодні мені доведеться займатися державними справами, а потім ще й бути присутнім на огляді новобранців.
— А я? — дівчина сумно нахилила голову.
— Це дуже важливо, і я не можу пропустити огляд… — пояснив Інгвард, підводячись, щоб обійняти сестру.
Кетрін завмерла в обіймах брата. На її обличчі відбився легкий відчай, ніби вона все ще сподівалася почути іншу відповідь. Проте Інгвард говорив переконливо, тож дівчина розуміла, що сперечатися марно.
Король зітхнув, відпустив сестру й запустив пальці у волосся, задумливо дивлячись на неї.
— Проте… — буркнув він, схрестивши руки на грудях. Після короткої паузи додав: — Я не хочу, щоб ти йшла сама. Я відправлю з тобою Олафа та Лео. Вони супроводжуватимуть тебе й подбають про твою безпеку.
Кетрін подивилася на нього з вдячністю, хоча в її очах іще залишався легкий смуток. Звісно, це не те саме, що піти з братом, але все ж краще, ніж вирушати самій. Трохи поміркувавши, вона відповіла:
— Це, звісно, не те саме, що ти, але я згодна. Дякую, брате…
Інгвард кивнув, проводжаючи сестру поглядом. Він знав, що, щойно впорається з обов’язками й викроїть трохи часу, обов’язково поговорить із нею про те, що її турбує.