Тінь корони: Юнак на троні

XLIII

Години минали, і лише через дві години розмов Кетрін нарешті заспокоїлася. А коли й зовсім пішла, то Інгвард залишився повністю сам. Сам зі своїми думками.

Та так було недовго. Вже через лічені хвилини король глибоко зітхнув, згадавши слова Мартіна. Йому потрібно до Майрона. Не ставши чекати вечора, хлопець одягнувся і вирушив до свого кабінету, де на нього чекав Майрон.

— Я прийшов. Що ти хотів? — запитав король, заходячи до просторого кабінету.

Майрон, схилившись над купою пергаментів, швидко підвівся.

— Сер, я хотів передати вам справи, — трохи вагаючись, відповів він.

Інгвард сперся на стіл, виглядаючи наче вичавлена губка.

— Є щось важливе? Якщо ні, мені зараз не до цього.

Чоловік похитав головою.

— Ні, Ваша Величносте. За той час, поки вас не було, нічого важливого не трапилося.

Король трохи пом'якшав, почувши хоч щось хороше, але це не дало приводу, аби порадуватися хоч трішки. Його погляд як був похмурим, так таким і залишався.

— Як битва? Я чув, що... втрати вкрай великі, — зітхнувши, запитав радник, уважно дивлячись на молодого короля.

— Так, — тихо відповів Інгвард, опустивши очі. — Сер Рейнгард, сер Брейтон, сер Альдрікс... навіть сер Ніл. Усі вони загинули. І… Томас.

Майрон похмуро кивнув.

— І Томас?! — майже криком запитав він, хоча чудово почув слова хлопця.

Король мовчки подивився на великий портрет свого батька, що висів на стіні, і порушив мовчання гіркими словами:

— І Томас.

Майрон склав руки й опустив голову.

— Співчуваю, мілорде.

Зрештою Майрон, видихаючи повітря, підвівся. Типу уступив це місце його законному власнику.

— Майроне, підготуй церемонію поховання для загиблих.

— Буде зроблено, — відповів чоловік і попрямував до дверей.

Інгвард також залишив кабінет і вирушив до покоїв. Та не зміг пройти повз покої Кетрін, де, напевно, був ще живий Адріан.

Король увійшов до покоїв сестри, де і справді на широкому ліжку лежав поранений хлопець. Через біль він ледь кривився, але виглядав значно краще, ніж тоді на полі бою. Його обличчя було блідим і безбарвним. Наче цукор, а не юнак.

Кетрін, усе ще з почервонілими від сліз очима, стояла поруч, тримаючи глечик із водою, і допомагала Адріану пити. Побачивши Інгварда, хлопець спробував підвестися, але король жестом зупинив його.

— Лежи, Адріане. Не варто напружуватися.

— Радий вас бачити, — хлопець кивнув і злегка посміхнувся, хоча біль не відпускав ні на хвилинку.

Інгвард ледь посміхнувся краєм губ і сів на стілець біля ліжка, уважно вдивляючись в обличчя свого товариша.

— Вибач... Ти й Кетрін. Вибачте.

Адріан похитав головою.

— Я сам пішов, — трохи голосніше відповів він і знову почав кривитися.

— Йому краще відпочити, — твердо, наче наказ, сказала дівчина, втрутившись у розмову хлопців.

Інгвард підняв очі й зустрівся з поглядом сестри.

— Вірно, — із якоюсь надією промовив король і знову опустив свої очі на Адріана. — Відпочивай. Твоя рана скоро загоїться.

Розмова завершилася на теплій, але водночас тривожній ноті. Інгвард підвівся, попрощався з Адріаном і Кетрін та вийшов із кімнати, залишаючи хлопця відновлювати сили в надійних руках Кетрін і подекуди Густана.

На вулиці ще було видно, а це значить, що день для короля не закінчиться одразу. А права лягти спати посеред дня в нього не було. Не юридичного, морального, і насамперед перед собою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше